— 24.

Мілі не перебільшувала. За наступні пів години вона встигла змінити зачіску Лоєн двічі, тричі відмовитися від прикрас, які, на її думку, “кричали про бажання сподобатися королю”, і зрештою зупинилася на простій сукні темного відтінку з тонкою срібною вишивкою біля коміра. Вона ніколи не носила вишуканих суконь після смерті батьків, а Савінара не та мати, яка турбувалася про її бажання. 

— Так краще, — задоволено промовила служниця, відступаючи на крок. — Ви виглядаєте так, ніби прийшли сюди не за чоловіком.

Лоєн зустріла власний погляд у дзеркалі.

— Я й не прийшла за чоловіком.

— Саме це я й мала на увазі.

Мілі поправила останню шпильку у волоссі й нарешті відступила.

— Тільки не кажіть королеві, що я так сказала.

— Не скажу.

— Дякую.

Лоєн ледве помітно всміхнулася. Їй подобалася Мілі. За короткий час вона встигла зрозуміти, що служниця не була надто допитливою, але при цьому помічала більше, ніж показувала. А це в палаці могло виявитися небезпечним.

Коли вони рушили до обідньої зали, Мілі дорогою встигла розповісти їй кілька дрібниць про палац. Де знаходиться бібліотека, які коридори краще не використовувати після опівночі, де можна знайти кухню, якщо раптом захочеться чогось солодкого, і які служниці люблять поговорити більше, ніж працювати.

Лоєн слухала. Така незначна інформація могла їй допомогти. Вулик думок в голові не затихав як і рот Мілі.  Вона не очікувала зустріти його так швидко. Ще менше очікувала побачити в його очах повну відсутність упізнавання.

Для нього вона була незнайомкою. І це мало б полегшити завдання.

Мало б. Та чомусь не полегшувало.

Коли вони дісталися обідньої зали, двері вже були відчинені. Звідти долинав приглушений шум голосів. Претендентки поступово збиралися за довгим столом, кожна намагалася зайняти місце так, щоб опинитися ближче до короля.

Лоєн ледь не всміхнулася.

Якщо їй потрібно було б знайти найгірший спосіб привернути до себе увагу, то саме цей вона б і обрала.

Вона зайняла місце ближче до краю столу. Мілі залишилася позаду, як і належало служниці.

За кілька хвилин до зали увійшла Нісель. Королева оглянула присутніх і задоволено всміхнулася. За нею з'явився Елдран. Розмови стихли майже миттєво. Він був одягнений просто, без важких королівських шат. Темна сорочка, темно-синій камзол, кілька тонких перснів на пальцях. Він не виглядав чоловіком, який прийшов обирати собі дружину. Швидше людиною, яку змусили сидіти на нараді, що його зовсім не цікавила.

Лоєн опустила погляд до тарілки. Не дивитися. Не привертати уваги. Їй потрібно було залишатися однією з багатьох. Але саме це виявилося складніше, ніж вона очікувала.

— Радий бачити, що всі почуваються комфортно, — сухо промовив Елдран, займаючи своє місце.

Одна з дівчат одразу засміялася, хоча він не сказав нічого смішного. Інша почала розповідати про своє походження. Третя згадала про власні магічні здібності. Лоєн мовчки їла. Вона слухала, як навколо короля розгортається справжня битва. Хтось говорив про родовід, хтось про багатство сім'ї, хтось демонстрував знання придворного етикету. Одна з претенденток навіть почала розповідати про те, як чудово вона вміє танцювати.

Елдран слухав. Ввічливо. І абсолютно байдуже. Через деякий час його погляд ковзнув уздовж столу й зупинився на Лоєн. Вона саме відставляла келих зовсім не за королівським етикетом(її вчили вбивати, а не як праильно в руках тримати веделку із ножем). Їхні очі зустрілися. Лоєн першою відвела погляд.

— Пані Деверіс, — раптом пролунало з іншого кінця столу.

Вона підняла голову. Нісель дивилася прямо на неї. Її очі були точнісінько як в сина, і волосся темно-пшеничного кольору. Елдран був точнісінькою копією своєї матері. 

— Ви досить мовчазна.

Кілька претенденток одразу повернули голови.

— Вибачте, Ваша Величносте.

— Не потрібно вибачатися. Мені просто цікаво, чому ви погодилися приїхати до палацу. Більшість присутніх чудово знала, навіщо їх запросили.

Лоєн на мить завмерла. Ось воно. Саме те питання, якого вона боялася. Вона повільно поставила келих на стіл.

— Якщо чесно, Ваша Величносте, я сюди їхала на магічний Конклав, щоб знайти вирішення магічної лихоманки. Я взагалі не розумію, як опинилася серед усього цього балагану навколо одруження вашого сина .

За столом запала тиша. Хтось тихо ахнув. Мілі за спиною Лоєн ледь не поперхнулася повітрям. Нісель кілька секунд просто дивилася на неї, а потім несподівано засміялася.  Елдран теж усміхнувся. Лоєн перевела на нього погляд і вперше за весь вечір побачила в його очах справжню зацікавленість.

— Ви не надто зацікавлені в тому, щоб стати моєю дружиною? — запитав він.

— Запитаю чесно: а повинна?

— Більшість присутніх, здається, вважає, що повинна.

— Тоді, мабуть, я погано підготувалася до того, чого не було в планах.

У кутиках його губ знову з'явилася усмішка.