— 16.

Лоєн було дванадцять, і того дня вона вирішила, що додому повертатися не поспішатиме. Сонце вже схилялося до обрію, золотавими відблисками лягало на поверхню озера, а навколо пахло нагрітою травою, хвоєю та стиглими ягодами. Дівчинка сиділа навпочіпки біля самого берега й обережно збирала суниці, вибираючи найчервоніші. Їх уже назбиралося майже на цілий кошик, а кілька найбільших вона відклала окремо, бо знала, що саме такі найбільше любить її брат.

Лоєн усміхнулася, уявивши його обличчя, коли вона повернеться додому. Ще трохи, і можна буде йти.

— Лоєн!

Дівчинка здригнулася. Усмішка миттєво згасла.

Голос Савінари лунав із боку лісу, різкий і сердитий, тому Лоєн навіть не стала озиратися. Вона лише швидше потягнулася до наступної ягоди, вдаючи, що не почула.

— Я знаю, що ти мене чуєш!

Лоєн стиснула губи.

— Я скоро прийду.

— Я сказала: зараз!

Вона все ж підвелася й озирнулася. Савінара вже стояла на березі, важко дихаючи після швидкої ходи. Її обличчя було перекошене від злості, а погляд одразу впав на кошик.

— Я сказала повернутися додому.

— Я ще не закінчила.

— Мене не цікавить, що ти там не закінчила.

— Я хочу назбирати суниць для...

— Я сказала додому!

Лоєн здригнулася, але цього разу не відступила.

— Я сама піду, коли закінчу.

На обличчі Савінари щось змінилося. Злість стала холоднішою, небезпечнішою. Вона повільно підійшла до дівчинки.

— Ти останнім часом забагато собі дозволяєш.

— Я нічого не зробила.

— Саме це ти завжди кажеш.

Лоєн зробила крок назад.

— Відпусти мене.

Вона ще не встигла зрозуміти, що Савінара збирається зробити, як та різко схопила її за волосся. Біль спалахнув у шкірі голови, змусивши дівчинку скрикнути.

Кошик випав із рук.

Суниці розсипалися по траві, червоні плями розкотилися поміж стебел, а кілька ягід покотилися просто до води.

— Мамо, боляче!

— То запам'ятай цей біль.

Савінара потягнула її до озера.

Лоєн чіплялася руками за траву, намагалася втриматися, але пальці ковзали по землі. Вона плакала, просила зупинитися, кликала на допомогу, та Савінара не слухала.

— Ти повинна навчитися слухатися!

Наступної миті холодна вода накрила Лоєн із головою.

Дівчинка спробувала вдихнути, але замість повітря в легені хлинула вода. Вона забила руками, намагаючись вирватися, та Савінара тримала її за волосся, не дозволяючи підняти голову.

Світ перетворився на мутне зеленкувате марево. У вухах глухо шуміла вода, груди пекло від нестачі повітря, а пальці судомно хапалися за порожнечу. Лоєн уже не розуміла, скільки це тривало. Кілька секунд чи цілу вічність.

Коли Савінара нарешті витягнула її на поверхню, Лоєн судомно вдихнула, закашлялася й почала задихатися. Вода стікала з волосся по обличчю, сльози змішувалися з нею, а тіло тремтіло так сильно, що дівчинка ледве могла стояти.

Вона не встигла навіть вдихнути нормально, як Савінара знову смикнула її за волосся й змусила підняти голову.

— Я навчу тебе покори, невдячне ти дівчисько! Ти все зробиш, що я тобі скажу!

Лоєн дивилася на неї широко розплющеними очима. Уперше вона побачила перед собою не матір, яку можна було роздратувати чи розсердити, а людину, яка справді могла її зламати.

— Я... ненавиджу тебе, — прошепотіла вона крізь кашель.

Рука Савінари сильніше стиснула волосся.

— Що ти сказала?

Лоєн заплакала, але цього разу не відвела погляду.

— Ненавиджу.

Савінара різко відпустила її. Дівчинка впала на мокру землю, судомно вдихаючи повітря й притискаючи руки до грудей.

Позаду них у воді тихо коливалися хвилі. На березі лежав перекинутий кошик, а розсипані суниці повільно темніли від води.

Лоєн дивилася на них і думала лише про одне: вона більше ніколи не дозволить Савінарі побачити, наскільки їй страшно.

Того вечора разом із дитячим страхом води у ній народилася ще одна ненависть. Доля жбурляла їй перепони за перепоною, зовсім її не шкодуючи. 

У вогні Лоєн втратила щасливе дитинство, дім та тіла батьків, які не були кровними, але їхньої любові було значно більше ніж в рідних. 

У воді, вона втопила всі свої сподівання, переставши вірити, що вона справді потрібна рідній матері. 

Лоєн довелося стати дуже швидко дорослою.

Тому доросла Лоєн без марних сподівань, гасин вогонь свічки і  вкривається ковдрою. Завтра вранці вона вирушає до палацу. Вона мусить вбити короля.