— 13.

Вечірній палац зовсім не нагадував той самий холодний лабіринт, яким Наорі бачила його вдень. За високими вікнами повільно згущалися сутінки, останні промені сонця ковзали по кам'яних стінах, а численні кришталеві світильники вже спалахували м'яким золотим сяйвом. 

Обідній експеримент з королем увінчався успіхом. Зв'язані магічні нитки не дали хворобі висушити магіне ядро колишнього короля, який успішно пройшов на звичне лікування цілительки. Йому поки було заборонено користуватись магією, але через печний час Фаденмор розязалаб вузол, і магія королю повернулась би. 

Елдран наполіг, щоб всіх хто в королівському госпіталі, пройшов таку ж процедеру що і його батько.  Нікому не було сказано, що через певний час їм повернеться магія. Всі сліпо вірили, що втратили здатність до чаклування. 

Зморена тяжким днем, Наорі ледь йшла на запрошену вечерю. Вона зупинилася перед дверима й ще раз оглянула себе. Сорочка, темні штани, чоботи. Ніяких корсетів, спідниць і десятка шарів тканини, які при дворі чомусь вважалися обов'язковими для нормального існування жінки.

Вона постукала.

— Заходь.

Голос Елдрана прозвучав майже одразу. Наорі відчинила двері й завмерла на порозі.

Зала була невеликою, зовсім не схожою на ту величезну залу, де вранці могли б розміститися десятки придворних. За довгим столом зараз стояло лише двоє стільців. На столі горіли кілька свічок, поруч стояли тарілки з гарячою їжею, келихи й пляшка темного вина.

Жодного слуги, радника чи охоронця.

Елдран підвів на неї погляд. На мить його брови ледь помітно піднялися.

— Ти справді прийшла в цьому?

Наорі опустила погляд на власний одяг.

— Ти сам сказав, що сукня не обов'язкова.

— Я не думав, що ти сприймеш це як особистий виклик королівському двору.

— А я подумала, що нарешті знайшла одну перевагу життя в палаці.

Він ледь помітно всміхнувся.

— Сідай.

Наорі зайняла місце навпроти нього. Вона відразу помітила, що Елдран теж змінив одяг. На ньому не було звичного королівського вбрання, лише темна сорочка з розстебнутим коміром і прості штани. Без корони, без плаща, без герба на грудях він виглядав значно молодшим. Майже звичайним.

Майже.

— Ти спеціально наказав прибрати всіх? — запитала вона, взявши келих із водою.

— Так.

— Чому?

Елдран не відповів одразу. Він відкинувся на спинку стільця й кілька секунд просто дивився на неї.

— Бо хочу поговорити без свідків.

Наорі поставила келих на стіл.

— Звучить загрозливо.

— Так і задумано.

— Тоді я, мабуть, повинна почати боятися.

— Було б непогано.

Вона всміхнулася, але Елдран не відповів на усмішку. Його обличчя поступово втрачало легкість.

— Я хочу знати, навіщо ти прийшла до мого палацу.

Наорі завмерла.

— Ми вже це обговорювали.

— Ні. Ми обговорювали те, що ти не шпигунка, не працюєш на вороже королівство і не навчалася в академії. Це не відповідь.

Він нахилився вперед, поклавши складені руки в замок на стіл.

— Ти опинилася в моєму палаці не випадково. Ти знала, куди йдеш. Знала, хто я. І, судячи з того, як легко ти поводишся поруч зі мною, або дуже добре приховуєш страх, або він у тебе взагалі відсутній.

— Друге.

— Я так і думав.

Наорі тихо зітхнула. Вона могла збрехати, навіть зараз. Сказати щось про випадковість, про пошуки роботи, про бажання допомогти хворим магам. Будь-яка з цих версій була б достатньо правдоподібною, щоб відкласти розмову ще на кілька днів. Але чомусь перед ним не хотілося брехати саме зараз. А короля вона знала декілька днів. І цього було достатньо, щоб відчути щось дивне в грудях. Так, що закортіло з ним поділитися чимось “своїм”

Можливо, все те, через те, що сьогодні він дозволив їй врятувати власного батька. А можливо, тому, що вперше за багато років хтось дивився на неї не як на лялькарку, здатну зробити з людини маріонетку, а просто як на жінку, яка чогось хоче. Хоча й це було сумнівним, вона занадто багато часу провела далеко від людського оточення. А можливо через те, що Елдран був вродливим настільки, щоб їй 

— Добре, — нарешті сказала вона. — Я справді прийшла сюди не випадково.

Погляд Елдрана став уважнішим.

— Це вже зрозуміло. І точно ти прийшла не за короною. Тоді навіщо?

Наорі провела пальцем по краю келиха, збираючись із думками.

— Мені потрібна одна річ.

— Яка?

— Книга.

Елдран насупився.

— Книга?

— Не звичайна.