— 11.

— Ви кажете, що думаєте про королівство. Насправді ж думаєте тільки про себе. Бо жити без магії для вас страшніше, ніж померти й залишити дружину вдовою, а сина – самого розгрібати наслідки.

Елдран різко повернув голову.

— Наорі...

— Ні, нехай почує. Йому давно ніхто не казав правду.

Вона перевела погляд на Родарна.

— Ви знаєте, що таке бути ніким? Прокинутися одного ранку й зрозуміти, що ніхто навіть не пам'ятає твого імені? Я знаю. І все одно обрала життя. А ви, маючи все, добровільно обираєте смерть. То хто з нас слабкий?

Родарн дивився на неї довго, вперто, так ніби його погляд міг спопеляти, а тіло не було знесилене. А потім… раптом засміявся. Сміх колишнього короля був хрипким, так, що сміх швидко перейшов у болісний кашель.

Краплі крові впали на біле простирадло.

— Зухвала... — ледве вимовив він. — За все життя... ніхто не насмілювався говорити зі мною в такому тоні.

— Значить, довго жити ще будете. 

Король повільно перевів погляд на Елдрана.

— Де ти... знайшов це нестерпне дівчисько?

— На жаль, у лісі, — сухо відповів Елдран.

— Так і подумав… — і знову кашель вирвався з вуст в Родарна. 

Наорі важко зітхнула.

— То що? Будемо й далі сперечатися? Чи дозволите вас врятувати?

— Ти... справді можеш урятувати мене?

— Я? Звісно – ні. 

Усі завмерли.

— Я можу лише дещо спробувати. Але є одна умова.

— Яка?

Наорі перевела погляд спочатку на цілительку, а потім на чинного короля. 

— Після цього всі в цій кімнаті вирішать і за межами, знатимуть що ви втратили магію назавжди. І ви, допоки пандемія не скінчиться, не використаєте і краплі магії. Якщо справді хочете жити. 

Флейліса різко обернулася до неї.

— Наорі...

— Не ще не закінчила. 

Родарн мовчав.

— Якщо не готові жити як звичайна людина, можете відмовитися зараз. Другого вибору вже не буде.

Він повільно заплющив очі. Минуло кілька довгих секунд.

— Добре...

Ледь чутний видих.

— Рятуй.

На вустах Наорі з'явилася ледь помітна усмішка.

— От і домовилися.

Вона перевела погляд на Флейлісу й кивнула в її бік.

— Ти від'єднувала магічні нитки від ядра. Я зроблю навпаки.

Цілителька насупилася.

— Навпаки?

— Зав'яжу їх.

У покоях запала тиша.

— Що це означає? — не витримав Елдран.

Наорі підійшла до ліжка, не зводячи погляду з Родарна.

— Магія більше не зможе надходити до ядра. Якщо моє припущення правильне, лихоманка втратить те, чим живиться. Їй просто нічого буде пожирати.

— А якщо ні? — тихо запитала Флейліса.

Наорі на мить замовкла.

— Тоді через п'ять хвилин зробиш те, що збиралася зробити від самого початку.

Погляд Флейліси мимоволі опустився на руки.

— Обірву нитки...

— Так.

— Ти впевнена, що це спрацює?

Наорі ледь похитала головою.

— Ні.

Ця чесна відповідь зависла в повітрі важчим тягарем, ніж будь-яка брехлива обіцянка.

— Це лише здогадка. Думка прийшла мені в голову дорогою сюди. Я ніколи такого не робила й не знаю, чи взагалі хтось робив. — Вона перевела погляд на Родарна. — Саме тому мені була потрібна ваша згода. Я не маю звички експериментувати на людях без їхнього дозволу.

Колишній король мовчки дивився на неї.

— Якщо я не помиляюся, магія нікуди не зникне. Вона залишиться всередині, просто перестане текти. Коли небезпека мине, вузол можна буде розв'язати.

Наорі повільно підняла руку. Лілові візерунки, мов живі, поповзли її зап'ястям, огорнули передпліччя й дісталися шиї. Повітря навколо стало густішим, ніби саме чекало на перший рух її магії.

— А якщо ти помиляєшся? — тихо озвався Елдран.

Наорі не відвела очей від короля.

— Тоді ви зненавидите мене. Але принаймні ми знатимемо, що зробили все можливе, перш ніж забрати в нього магію назавжди.

Поки Наорі торкається магічних ниток Родарна...

Десь далеко Лоєн зачинила за собою двері. Срібні дзвіночки над одвірком дзенькнули лише раз, після чого вулиця знову потонула у звичній пригніченій тиші та  сивому тумані.