— 10.

Королівські покої зустріли Флейлісу та Наорі запахом лікарських трав, гарячого воску й металу. Кілька цілителів схилилися над ліжком, змінюючи один одного біля непритомного короля продовжуючи його вливати магію. Сріблясті руни, що безперервно спалахували над його тілом, згасали одна за одною, висушуючи магію надто швидко. 

Елдран стояв біля узголів'я, не зводячи погляду з батька. Здавалося, за ті кілька хвилин, що минули від звістки, він постарів на кілька років. Пальці були міцно стиснуті в кулаки, а щелепи напружені настільки, що на вилицях проступили жовна.

Матір сиділа в кутку, змінюючи хустку за хустку й ковтаючи сльози. 

Щойно до кімнати зайшли Флейліса й Наорі, погляди присутніх звернулися до них.

— Ну? — тихо запитав Елдран. — Хтось із вас має ідеї?

Флейліса мовчала. Її погляд ковзнув по виснаженому обличчю короля, по темних судинах, що проступили вздовж шиї, по ледь помітному мерехтінню магічного ядра, яке згасало просто на очах. Надто швидко магічна лихоманка поглина його. 

— Здається, чим сильніше чаклун, тим менше часу в нього, — зробила висновок цілителька, — Якщо нічого не зробимо... він не переживе цієї ночі, — нарешті промовила вона.

У кімнаті стало чути потріскування свічок, і схлипи королеви. Елдран зробив крок уперед.

— Постійно вливати магію не вийде. Лихоманка поглинає її в лічені хвилини.  Якщо ви не знайшли рішення, — він направився до дверей, — тоді дайте йому померти не в муках. 

Королева знову схлипнула, а потім кинулася до короля, беручи його за руку й щось собі під ніс почала бурмотіти. Елдран не міг дивитися на це. 

— Є один спосіб, мій королю.

Вона ненавиділа навіть вимовляти це вголос. Це не був рятунок, зовсім. 

— Від'єднати магічні нитки від ядра. Повністю.

Наорі різко перевела на неї погляд.

— Ти пропонуєш зробити колишнього короля звичайною людиною?

— Я пропоную залишити його живим. Як і кожного, хто заразився цим. 

— Назавжди забрати магію? — Елдран повернувся до неї обличчям, уточнюючи, чи вірно він все зрозумів. 

Флейліса мовчки кивнула.

— Якщо ядро більше не буде живити хворобу, вона втратить те, що пожирає. Серце витримає. Організм теж. Але… — Вона не договорила. Не було потреби, усі й так зрозуміли.

Елдран дивився на батька так, ніби вперше в житті не знав, яке рішення правильне. Саме в цю мить пальці Родарна ледь здригнулися. Повіки важко розплющилися. Кілька секунд його погляд був порожнім, розмитим, але потім він зупинився на синові.

— Елдране...

— Я тут.

Король повільно перевів очі на Флейлісу.

— Що... відбувається?

Цілителька мовчала. Відповісти довелося Елдрану.

— Є спосіб урятувати тобі життя.

Родарн ледь усміхнувся.

— Чому... ти говориш так, ніби це пастка?

Елдран опустив очі, вперше за багато років він не міг дивитися батькові в обличчя.

— Доведеться... відмовитися від магії.

У кімнаті запала тиша. Родарн мовчав кілька довгих секунд. Потім повільно, із зусиллям похитав головою.

— Ні.

— Батьку...

— Ні, — уже твердіше повторив він. — Я народився магом... і помру магом.

Його погляд став напрочуд ясним. У ньому більше не було слабкості. Лише король.

— Король без магії – це не король. Це людина, яка більше не здатна захистити своє королівство.

Родарн важко вдихнув. Кожен подих давався так, ніби легені наповнилися розпеченим піском.

— Якщо вибір між життям... і моєю силою… — Він повільно перевів погляд на Елдрана. Не на корону. Не на цілителів. На сина. — Я обираю смерть.

— Ні! — голос Елдрана зірвався. — Батьку, отямся! — Він зробив крок до ліжка й різко вказав на золотий обідок, що лежав у нього на голові. — Корона вже на мені! Чуєш? На мені! Це тепер я відповідаю за королівство! Я! Тож не смій прикриватися державою, коли насправді просто вирішив здатися!

У кімнаті запала така тиша, що навіть ніхто з цілителів не наважувався поворухнутися.

— Я не готовий... — голос Елдрана здригнувся. Він заплющив очі лише на мить, але цього вистачило, щоб видати все, що він так ретельно приховував. — Я не готовий тебе втратити.

Родарн довго мовчав. Потім ледь усміхнувся.

— Жодна людина не буває готовою попрощатися з батьком.

Він простягнув тремтячу руку. Елдран без вагань стиснув її у своїй.

— Але одного дня це все одно стається.

Біля ліжка тихо схлипнула Нісель. Вона притискала долоню чоловіка до своєї щоки, не стримуючи сліз. За десятки років шлюбу вона вивчила його краще, ніж будь-хто інший. Якщо Родарн щось вирішив, змінити це не могла навіть смерть, яка вже стояла біля його узголів'я.