— 5.

Наорі прокинулася коли промені сонця пролилися в кімнату крізь  вікно, яке було практично до стелі. Спати на зручному ліжку із шовковими покривалами та м'якими подушками – це й справді було незвичним. Зручним, але для внутрішньої тривоги.   Першою її звичкою було потягнутися рукою під подушку за кинджалом. Пальці торкнулися лише прохолодного простирадла. Вона різко розплющила очі від усвідомлення де вона знаходиться. Зброї не було. Звісно. Вона ж у королівському палаці.

— Було б дивно, якби моя зброя залишиться при мені. Що ж, тут можна поставити зірочку королівській безпеці, яка добре працює. Я ж навіть не відчула як сюди увійшли, — вона оглянула кімнату, яка здавалась, на перший погляд, звичайною. — І якби король справді мені довіряв, це б викликало підозру про його здоровий глузд, — вона сміхотнула власним словам, аж раптом у двері тихо постукали.

— Можна?

Не чекаючи відповіді, до кімнати увійшла молода жінка зі світлим, майже білим волоссям. У руках вона тримала акуратно складену темно-сливову сукню. 

“Чудово, вчора напоїли чаєм зі снодійним, а сьогодні вирішили причепурити мене? Непогано” — подумки Наорі знову сміхотнула. 

— Я Мірен. Мене попросили допомогти вам підготуватися до сніданку. Король сказав, ви прибули пізно. 

Наорі скептично перевела погляд із сукні на незнайомку.

— Я не просила допомоги.

— Знаю. Але якщо ви самі спробуєте вдягнути це, боюся, доведеться викликати цілителя. Король повідомив, що ви не зі столиці. 

“В кожному слові агресія прихована за посмішкою. Вона що жінка короля?”

Наорі підвелася фиркнула, не приховуючи свого невдоволення, але все ж забрала сукню. Кілька хвилин потому стало зрозуміло, що слова Мірен були не жартом. Корсет вона намагалася вдягнути навиворіт, потім заплуталася у стрічках, а зрештою роздратовано смикнула шнурівку так, що та мало не обірвалася.

Мірен мовчки спостерігала за цим, поки не витримала й тихо засміялася.

— Ви ніколи не носили суконь?

— Носила.

— І часто?

— Один раз.

— І коли це було?

— Мені було шість.

Мірен прикрила долонею усмішку, зовсім не розуміючи сенсу сказаних слів гостею.

— Тоді дозвольте.

Вона впевнено підійшла до Наорі й перехопила шнурівку й за кілька хвилин уже вправно затягувала корсет.

— Ви не схожі на жодну з придворних дам.

— Це точно не комплімент.

— Звичайне спостереження.

Деякий час у кімнаті панувала тиша.

— То хто ви? — зрештою запитала Мірен. — Учора ввечері весь палац тільки й говорив про загадкову дівчину, яку Його Величність особисто привіз із лісу Нара.

— Люди в палаці завжди так багато пліткують?

— Коли їм нічим зайнятися – постійно.

Наорі лише знизала плечима.

— Король зіпсував моє полювання.

Мірен здивовано підняла брови.

— Полювання?

— Він убив істоту, яка була потрібна мені живою.

— І після цього запросив вас до палацу?

— Скоріше, не залишив вибору.

Мірен не стала розпитувати далі. Натомість машинально накрутила пасмо свого білого волосся на вказівний палець.

— Ви нервуєте, — спокійно зауважила Наорі.

Мірен здригнулася й одразу опустила руку.

— Це настільки помітно?

— Дуже.

— Погана звичка. Королева постійно каже, що колись я так і залишуся без волосся.

Коли з сукнею нарешті було покінчено, Наорі невдоволено оглянула себе у високому дзеркалі.

— У цьому взагалі можна ходити?

— Звичайно.

Наорі зробила крок. Потім ще один. Корсет миттєво стиснув ребра.

— Брехня.

Мірен знову засміялася.

— З часом ви звикнете.

— Дуже сподіваюся, що не доведеться. 

Вона вийшла в коридор, усе ще відчуваючи себе так, ніби замість одягу на неї натягнули обладунок із тканини. Мірен вийшла за нею. Зробивши лише кілька кроків, Наорі ледь не зіткнулася з Елдраном.

Король саме звертав за ріг і, побачивши її, на мить завмер. 

— Мірен, ти вільна.

 Елдран навіть не глянув на білявку, та лише вклонилась, і відразу ж пішла. Король відкрито розглядав Наорі, яка в дорожньому плащі, зі зброєю за поясом і скуйовдженим волоссям після лісових мандрів зовсім не могла виглядати елегантно. Тепер перед ним стояла та сама жінка, але сукня… сукня робила її іншою. Елдран ще кілька секунд невідривно дивився, думаю про те, що хотів би все-таки зняти з неї цю сукню. 

Вона першою порушила мовчання.