— 4.

— Йти особисто за травами на ринок якось не по-королівськи, — видав тихий коментар охоронець, чия кремезність виділялася в натовпі. — І залишати незареєстрованого мага в палаці дуже обачливо. 

Можливо Ірав виділявся не лише через рельєфні м'язи а й через свій зріст, що досягав мітки двісті тринадцять сантиметрів, а можливо вся справа була у завязаній хустці, що мала всі кольори веселки. Чи справа була в сандалях, з яких виднілись величезні пальці.  Власне як не поглянь, а Ірав ну зовсім не був “непомітним” у натовпі людей, що те й робили, що озирались на нього. 

— Повернемось в плац, — король розправив комір лляної сорочки, колір якої нагадував зацвівшу воду, — напишеш мені від руки список, що ще я роблю не “по-королівськи”, — Елдран сміхотнув коли Ірав видав тихе гарчання змішане із стогоном. Враховуючи басистість його голосу, це практично завжди викликало посмішку в Елдрана. — Незареєстрований маг сидить в кімнаті яка повністю блокує магію видаючи ілюзію, шоб замкнена пташка не знала про клітку. І ще, тримай дистанцію, мінімум в два метри.  — Елдран знову сміхотнув, коли його особистий охоронець зупинився бормочи собі щось під ніс і це точно було не лічба.

Тис – ринкова площа, що була найбільшою в столиці, а можливо і у всьому королівстві, і завжди це місце викликало захват у Елдрана. Приходячи в це місце, він згадував як в дитинстві тут бешкетував, особливо коли йому вдавалося накивати п'ятами від королівської охорони. Давні спогади тепло тішили вже дорослого чоловіка.  Хоча цього разу він сюди прийшов не за щемливими  спогадами. 

Елдран йшов між рядами спецій, шукаючи потрібну палатку. Ту єдину, в якій він міг придбати потрібне.

— Куплю місячний шафран — і повернемося назад, — заспокоїв Елдран свого охоронця, якому явно не подобався густий запах прянощів. — Лише в цьому місці він завжди свіжий.

Попереду зібрався невеликий натовп. Люди не поспішали розходитися, навпаки  хтось підводився навшпиньки, щоб краще бачити, хтось уже починав усміхатися, передчуваючи сварку.

Елдран зупинився за два кроки від палатки. За прилавком стояв незнайомий торговець – замість того добре знайомого старого травника, в якого він купував роками трави. Новий продавець сердито дивився на молоду брюнетку, яка спокійно крутила в пальцях кілька фіолетових пелюсток.

— Кажу вам востаннє, панн-н-о-о, — виділив чолов'яга останнє слово інтонацією, — це місячний шафран! — роздратовано повторив продавець, грюкнувши долонею по полотняному мішечку. — Сам збирав у горах Кел'Рану.

Дівчина навіть не сіпнулась, так ніби її тіло давно звикло до подібних звуків.

— Якщо це місячний шафран, то я – королева Фаелії.

У натовпі хтось тихо засміявся, а хтось  охнув. Королеви в королівстві так і не було, і такий досить звичайний факт а викликав завжди реакцію людей і зазвичай несхвальну. Думка про те, що правлячий монарх обов'язково має мати дружину та дітей було невикорінним правилом – бо без цього королівство не може бути процвітаючим.

Елдран мимоволі затримав на ній погляд. Мало кому вистачить сміливості розкидатися такими виразами. 

“Тут два варіанти: або дуже освічена або ж дуже нетямовита” — подумки оцінив король незнайомку. 

Темноволоса дівчина була позбавлена  показної придворної вишуканості, та якщо вгледітися можна було помітити її вроду. Волосся недбало зібране в низький пучок, кілька пасом спадали на щоки, а через плече висіла потерта шкіряна сумка, більше схожа на торбу мандрівниці, ніж панянки. Чоботи до колін забруднені засолою багнюкою, затертий комір лляної сорочки кольору столового буряка, і шкіряний корсет поверх одягнутий. Правильні риси обличчя губилися в старому одязі. На перший погляд звичайна і нічим непримітна панянка. 

Продавець почервонів.

— Пані, не ганьбіть мій товар!!! — розлючено гаркнув продавець.

— Я рятую ваших покупців! — незворушно відповіла вона. — Бо якщо хтось купить “це” й приготує зілля, комусь доведеться лікувати ще й отруєння на додачу основної хвороби.

— Ви хоч знаєте, як пахне місячний шафран? — обрав продавець такту нападу. 

— Знаю. Бо купувала його не один раз. І збирала також. Тому так, думаю я все-таки знаю як він пахне. 

Продавець фиркнув.

— Авжеж. А ще, мабуть, особисто вирощували.

— Ні. Але точно знаю, що його сушать у затінку. Якщо висушити на сонці, він темніє по краях. Як оцей.

Вона без дозволу піднесла до світла тих кілька пелюсток, що тримала у руках.

— Бачите?

— Я бачу лише те, що ви лізете руками до чужого товару.

— А я бачу людину, яка або не знає, що продає, або дуже сподівається, що цього не знають покупці.

Натовп схвально загув.

— Не смійте називати мене брехуном!

— Я цього не казала, — коротка усмішка торкнулася її повних вуст, червоних, мов стигла вишня 

— Але натякаєте! Я на вас поскаржуся! 

— Я лише перелічила два можливих варіанти. Стосовно скарги – не думаю. Був би тут зараз король, вас би кинули до в'язниці, і покарали б громадською працею.