— 1.

Блискавка роздерла чорне небо. Гуркіт прокотився лісом Нара, змусивши здригнутися столітні сосни. Істота не встигла навіть заревіти. Коротка мить і сліпучий спалах  блискавки вдарив по  істролі.

Елдран дивився на обвуглену пляму там, де ще хвилину тому була істота. Середнього розміру, зубата, луска замість шерсті. І тепер абсолютно не рухома. Від масивного тіла істроли залишилася лише купка чорного пилу, яку одразу підхопив вітер.

Елдран застиг.

— Клята безодня...

Повільно опустив руку. Сріблясті розряди ще кілька секунд ковзали між пальцями, перш ніж остаточно згаснути. Він знову не розрахував силу. Створіння мало лише знепритомніти. Натомість дерево за кілька кроків від місця удару розкололося навпіл, земля вкрилася павутиною обвуглених тріщин, а від істроли не лишилося нічого, окрім попелу рівно на десять хвилин можливо більше. Елдран не знав швидкості регенерації, і через скільки часу істота повстане. 

— Чудово, — криво всміхнувся він. — Просто чудово!

“Мої рішення стають хибними. Як правитель я не можу дозволити занепасти своєму королівству” — варто було невпевненості, замкненій за сімома замками, бодай на мить прослизнути у свідомість Елдрана, як слова батька одразу озивалися в пам'яті, вростаючи в думки, мов якір.

Саме тому він приходив до лісу Нара. Єдиного місця в королівстві, де можна було безкарно випустити блискавки разом із люттю. Як і єдиного місця, де чаклування блискавками залишиться непоміченим.

Елдран дістав із кишені складений аркуш із вигравіюваними рунами. Обережно висипав на нього жменю чорного попелу, який перед цим підібрав із землі, й стиснув пальці. Руни спалахнули холодним синім світлом, а повітря наповнив різкий запах озону. Попіл здійнявся вгору й за мить розчинився всередині печатки. Душа істроли була запечатана. Єдиний спосіб не дозволити їй відродитися.

— На одну істролу в цьому світі стало менше, — невдоволене зітхання вирвалося із вуст короля. 

Раптом тріск гілки змусив його різко підняти голову в чорне небо. Власне над лісом Нара ніколи небо не було іншого відтінку, тут майже постійні бурю, грози, і вкрай рідко щось спокійне. Темна енергія притягувала відповідне. 

Погляд сіро-зелених очей відразу сфокусувався на тіні. Щось велике і кремезне в далечині прослизнула між деревами. А те, як вібрувала магія навколо, майже відразу дало розуміння королю, що за істота була попереду. Та перш ніж він встиг прийняти рішення, як жіночий крик прорізав його свідомість. 

Ердан зірвався з місця. Магія уже ковзала по його шкірі срібними іскрами, темно-синьому камзолі, спалахували у волоссі. Він промчав між соснами й вискочив на невелику галявину. І всього на секунду забарився. 

Посеред галявини стояла дівчина. Темне в'юнке волосся спадало до пояса, чорний плащ був розірваний на плечі, а навпроти неї височів морокрил. Істота яка віднесена до категорії – наднебезпечних.  Три метри чорної шерсті, шість червоних очей, кігті, що легко розривали камінь і паща, здатна перекусити коня навпіл. Красивого мало, а от небезпечного достатньо, щоб  зустрічі з такою істотою уникати. 

Морокрил повільно пригнувся, і це означало одне – він готувався стрибнути, а жити брюнетці залишалося секунд п'ять.

— Клята безодня! — лайливе слово яке останнім часом стало його шкідливою звичкою, вирвалося в Елдрана разом із блискавицею, яка вдарила в істоту раніше, ніж він встиг подумати. 

Небо розірвало гуркотом. Накопичена лють дала про себе знати остаточно, і стовп срібного іскристого світла врізався просто в морокрила, лишивши чергову чорну пляму і горстку пилу. Слідом за цим полетів аркуш із рунами запечатування.

Ердан уже хотів видихнути з полегшенням, зайві сумніви та емоції нарешті відступили, аж раптом почув:

— Ти серйозно?! — у її голосі не було ані краплі вдячності, дівчина рвонула в бік аркуша намагаючись зупинити активовану магію.

Зупинити процес запечатування їй так і не вдалося.  Він кліпнув. Дівчина дивилася на нього так, ніби саме він щойно напав на неї.

— Перепрошую? 

— Я майже його забрала собі! — роздратовано вона сіпнула головою. В'юнке волосся хитнулося слідом, на мить закривши їй обличчя. 

— Що?! Ти майже стала його обідом.

— Це була пастка!

Її зіниці затягнуло фіалковим сяйвом, а щелепи стиснулися так сильно, що на вилицях заграли жовна. Елдран не відразу помітив тонкі лілові візерунки, що проступили на її вилицях. Закручені лінії тягнулися до скронь, спускалися шиєю й розбігалися тильною стороною рук, ніби хтось майстерно розписав її шкіру фіалковою фарбою. 

Вона рвучко підняла руку. І лише тепер Ердан помітив десятки ниток магії лілового кольору. Дівчина дивилася на нього з неприхованим роздратуванням.

— Ти…

— ...лялькар, — спокійно вона вимовила, мов ця інформація була цілковито буденною і місця для здивування тут не залишалося.  

Елдран ошелешено мовчав не зводячи з неї погляду. А дивився він так, мов вона була рідкісним живим артефактом, випадково знайдений серед забутих земель богами.  

Лялькарі – їх не існувало вже сотні років.