3

3

Цілий тиждень Мотрона не торкалася своїх олівців.

І ось художниця малює двері, через які повинна була увійти до свого Аскольда.

Увійшла. Насправді. Олівці допомогли...

Але у кімнаті нікого не було.

Натомість Мотрона почула галас ззовні.

Вона вискочила та побігла на шум.

На площі перед палацем Аскольд намагався вбити прив'язаного сірого вовка, яким був Олесь.

- Стій! Аскольде! - крикнула Мотрона. - Не роби цього! Підожди! 

Спускаючись круглими сходами, залишаючи по собі хвилі розкішної довгої пишної сукні, які гралися з потоками повітря, врізаючись у нього.

Мотрона нарешті підбігла та обійняла Аскольда, який відійшов подалі від роз'яреного вовка на безпечну відстань, яку дозволяв металевий ланцюг, тримаючий звіра на прив'язі. У руці Аскольда був меч, який виблискував відбитим світлом.

- Я твоя. Ти це знаєш. І буду твоєю. - неголосно промовила молода жінка, що чули лише двоє її: Аскольд та Олесь у тілі вовка. - Ти зробиш мені боляче, якщо вб'єш його. Не роби цього. Невже тобі хочеться принести мені страждання? Бо я кохаю вас обох. Аскольде...

- Ви кохаєте один одного, ви були разом, - і мені від цього боляче. Я заспокоюся лише тоді, коли в'ю його. - повідомив Аскольд.

- Тоді я не повернуся, коли зникну, - і не дістануся тобі. - пригрозила Мотрона.

Аскольд мовчав.

І також мовчки Мотрона зняла з пояса Аскольда зв'язку ключів та підійшла до вовка.

Жінка підбирала ключі під звуки невдоволеного дихання чоловіка з мечем.

- Ти його визволиш - і він накинеться на мене. - припустив Аскольд, сжимпючи міцніше меч, готуючий до стрибка вовка на нього.

- Ні, він піде. Побіжить до лісу. - пояснила Мотрона, зазираючи благанно в очі вовка, відмикаючи замок.

- Ні! Я не піду без тебе! - крикнув вовк, готуючись до стрибка.

Аскольд вже швидко наближався встромити меча у кошлате тіло.

Мотрона встала між ними... Також несподівано, як намагалися наблизитися один до одного ці двоє закоханих у одну й ту ж саму жінку...

І від інерціонного руху Аскольда, який не можна було вже спинити, встромився меч у тіло Мотрони, яку випадково підштовхнув Олесь, намагаючись перестрибнути її, коли жінка ринулася уперед, щоб захистити вовка чи зупинити Аскольда, прикриваючи його собою...

Вони обивда з обох боків, а між ними застигла молода прегарна жінка, яка почала ридати кров'ю...

- Боляче... - вирвалося разом з кров'ю жалісний стогін.

Чоловіки обоє, Аскольд та Олесь у своєму чоловічому вигляді, схопили бездиханне тіло Мотрони, вже не думаючи вбивати один одного.

У звичайній кімнаті впала на підлогу художниця, задихаючись від крові, яка виходила зі середини, не припиняючись.

Кров розтікалася підлогою.

Жіночих сил не вистачало піднятися та подзвонити, щоб викликати швидку.

У вхідних дверях щось клацнуло.

Юліян знов прийшов раніше.

Почувши судомний кашель, він увірвався у кімнату, де на підлозі захлиналася від своєї крові Мотрона, дістав телефон та викликав швидку.

Весь цей час жінка тримала у руці олівець, не випускаючи його навіть при судомах.

На здивування швидка приїхала швидко.

Мотрону почали надавати першу медичну допомогу одразу в кімнаті, вколюючи кровоспинне, а потім забрали її разом зі супроводжуючим.

У лікарні, коли Мотрона прийшла до тями, Юліян звернувся до неї.

- В тебе відкрилася виразка дванадцятипалої кишки. Але вже все залатали. Я так злякався за тебе.

- Я померла. А тепер я жива. - прокоментувала Мотрона. - Але нереальний світ з'єднаний з реальним. Якщо я помираю там, я починаю помирати тут...

- Що? - здивувався Юліан.

Мотрона не давала пояснення.

- Я так за тебе злякався, коли побачив тебе на підлозі у крові. Боявся, що ти помреш. - почав Юліян.

- Ага. Іншу би знайшов дурепу. Вибрав би собі вісімнадцятилітню, як хотів.

- Чому ти так про мене думаєш? Я ж тебе кохаю.

Мотрона відвернулася.

- Я, до речі, сказав, що в мене така ж д сама кров, як і в тебе, друга позитивна. Запропонував бути твоїм донором, щоб швидше зробити переливання крові, а то вони поки...

- Тобі ж погано, коли ти здаєш кров для обстеження, та й у лікарні повинні бути запаси крові. - Мотрона повернулася до Юліяна та уважно подивилася на нього.

- Хотів допомогти. Ну, почали брати, а мені стало погано. Ой як сварилися медики! Замість того, щоб тебе рятувати, прийшлося ще й мене приводити до тями.

- Дурень ти. 

- Ти вже у свідомості, а я тут усю ніч провів, я піду, куплю щось поїсти, потім на роботу, а до тебе я завтра прийду, бо мені треба виспатися. Що тобі завтра принести? Напишеш мені по месенджеру. Пока! - Юліян поцілував Мотрону та пішов.

Жінка залишилася одна у кімнаті у своїх роздумах.

Через два тижні її виписали.

Юліян приїхав та забрав свою дружину додому.

Мотрона побачила, що кров на підлозі була вичищена, мольберт складений, а олівці були поставлені у коробочку з-під кави.

І знов почалося звичайне життя.

Однотонне. Буденне.

А потім Мотрона якось почала дражнитися:

- А я можу потрапляти до іншого світу, варто мені лише намалювати отими олівцями світ своєї мрії чи те, де я хочу опинитися, і я там опиняюся.

Юліян підозріло на неї подивився, чи то він роздумував, чи не зійшла з розуму його дружина, чи то лише жарти, чи може й правда, бо двічі знаходив свою кохану в дивних небезпечних ситуаціях, - і в обох разів вона тримала олівець у ручі, не відпускаючи його, навіть знаходячись без свідомості.

- Та жартую я, жартую! Чи ні? - Мотрона грайливо подивилася на свого чоловіка, а потім сумним голосов додала. - Звісно, жартую. Але так хочеться домалювати щасливий кінець тієї історії та залишитися в ній назавжди.

Чим і зайнялася художниця в один дощовий вечір після роботи, коли у кухні на режимі "підігрів" у мультиварці залишалася приготовлена на режимі "жарка", але без олії, запечена саме у невеликій кількості воді, свинина, а чоловік повинен був затриматися на роботі.