Пролог

Пролог

"- Я ненавиджу свою роботу. Я ненавиджу своє життя. Я не хочу жити таким нудним життям. Я хочу померти. Але страшно помирати, відчувати та розуміти це. Але кожен пройде через смерть у свій час. Якщо я помру зараз, то вже ніколи не реалізую себе, ніколи не досягну успіху, ніколи вже не зможу змінити своє життя, знайти щастя, бо зараз я помру невдахою, ніким,.. нещасною навіть не особистістю, а людиною, яка не відчувала себе та своє життя, не проявляла себе та не насолоджувалась тим, що може дати це саме життя, - і не буде ніякого вибору та шляху назад, щоб передумати. Навряд опиниться поруч випадковий рятівник, який врятує та пожаліє й подарує надію на краще... Коли я помру, помре і моя історія. Я - нереалізована письменниця. Я - нереалізована художниця. Досить відкладати на потім. Я хочу малювати. Я хочу намалювати світ своєї мрії. А всі свої олівці та папір я роздала дітям, щоб забути про свою нереалізовану мрію вивчитися на графічного дизайнера. Натомість отримала диплом з Виробництва електронних засобів та влаштувалася працювати на завод. Я вже кілька років працюю лише за одні копійки. В мене навіть немає за що купити професійні олівці. Нічого не залишається, як піти на вихідні на ринок, коли продають старий мотлох. Може серед старих речей знайду щось професійне. Ось тоді й намалюю світ своєї мрії. - роздумувала Мотрона, сидячи біля вікна, дивлячись у калюжу, в якій було дзеркальне відображення оточуючого світу. - Світ гарніший за самого себе, коли на нього дивитися через його відображення у калюжі. Я хочу розпустити крила. Розпусти крила, лети! Поки ми живі, ми можемо щось змінити. Час збирається по крихтах. Треба розтягнути у часі, щоб зробити. І саме так я можу потроху здійснювати свої мрії. Краще так, ніж зовсім ніяк. Коли одні мрії руйнуються, треба вигадувати інші. Якщо ти віриш, ти дієш, якщо не віриш, то й не намагаєшся. Самореалізація дає свободу. Якщо я не спробую, я буду звинувачувати себе все своє останнє життя. Якщо я зроблю все, що від мене залежить, я буду знати, що я зробила все, що могла, навіть неможливе, що моя свідомість не буде мене гризти заживо за те, що щось не зробила, що совість моя чиста, що лише не вийшло реалізуватися, бо так склалося, а не тому немає результату, що я не діяла, що навіть не спробувала. Якщо нічого не робити, то й нічого і не буде. Я хочу реалізуватися. Я хочу жити. Я хочу насолоджуватися життям. Повноцінним життям. Я хочу знайти своє кохання. Я хочу заглиблюватися у своє кохання. Я хочу задихатися, захлинатися від свого кохання. І ще... Дивне правило, яке допомагає жити: треба полюбити те, що не любиш, щоб робити це з любов'ю. Але я хочу робити саме те, що люблю, щоб не примушувати себе любити життя та продовжувати триматися. В мить, коли хочеться померти, треба подумати про заплановане, яке ще не встигла зробити. Тоді розумієш, що рано ще помирати. Що треба жити, хоч принаймні закінчити задумане. А коли задумане виконається, тоді навіщо втрачати таке успішне та приємне життя, яким тільки і залишається, щоб насолоджуватися та рухатися далі?".

З такими протилежними думками дивилася дівчина у вікно на калюжу, у якій яскраво відбивалася стара багатоповерхівка, стрункі кошлаті зелені дерева та високий бордюр.

Дівчина на ім'я Мотрона.

Чи здогадувалася Мотрона, що зможе доторкнутися до щастя? Саме тоді, коли буде намагатися реалізуватися... І досягне не лише щастя від реалізації себе, а дещо ще інше...

Чи знає ця дівчина, що в неї буде не лише одне кохання? Що треба буде обирати? Що щоб залишитися там, де вона хоче бути, прийдеться перейти на темну сторону темних сил?

І чи буде в неї шанс залишитися, якщо зробити на перший погляд неправильний вибір? Чи одразу дівчина дізнається про це? Чи скористається вона обіцяною можливістю, всім серцем бажаючи залишитися у своєму уявному світі, чи розум нагадає про реальний світ?

Кого ж дівчина обере? Кого буде кохати? Невже одразу обох?

Це ж уявний світ. У ньому повинно бути лише так, як хоче його авторка.

Так чому все піде не так, починаючи свою крапку відліку з її картин? Затягуючи у вирій невідомого та таємничого?

Це ж у реальному житті все відбувається з невідомими змінними.

А уявний світ - це лише творіння її автора.