Глава 9

Я намагалася зупинити Андрія, висмикуючи руку, і упираючись, але колишній переміг. Стас вже сам йшов нам назустріч, і мабуть за його виглядом, Андрій зрозумів, що це і є шеф.

– Привітулі! Ви тут головний? - зухвало та квапливо випалив Андрій, міцно тримаючи мене за руку.

– Доброго дня. Бажаєте поскаржитися? - млосно відповів Стас, мабуть подумавши, що Андрій притягнув мене до боса, щоб насварити. 

Хлопці стояли поряд, і тепер було так помітно, наскільки вони різні. Стас, здавалося, ось-ось знайде точку опори і засне, а Андрій просто випромінював енергію, позитив та цікавість до життя. На душі стало тепло, і я відчула трохи щастя, ніби ось такий класний Андрій належить мені. Але він не мій... І належить іншій.

– Поліно, що взагалі на тобі? Ти вешталася по залу? - Стас огледів мою форму офіціантки, і насупився. 

– Я виносила десерти особисто. Трошки допомогла Сашкові, - наче школярка виправдовувалася я, ненавмисно ховаючись за Андрієм.

– Отримаєш штраф за самодіяльність, - пригрозив мені Стас. Бос такий злий через відмову, чи з моєю поведінкою дійсно все так погано? Було якось неприємно і принизливо, тим паче, що "клієнт" ще навіть не поскаржився. Стас перевів погляд на Андрія. – Якщо наша співробітниця негативно вплинула на вашу думку про нашу кав'ярню, я відразу ж вживу заходів, не хвилюйтеся.

– Що він в біса таке каже? - повільно промовив Андрій, насупивши одну брову, і погладив великим пальцем моє зап'ястя, ніби заспокоюючи. – Диктатура? Сміливо, юначе. Але насправді, я просто хотів би на решту дня вкрасти у вас мою дружину, бо шалено скучив, - широко посміхнувся Андрій. Я згорала з сорому, знаючи, наскільки Стас не товаришує з гумором. Він навіть не змінився у обличчі після цієї новини. Байдуже?

– Кого вкрасти? Поліна, що він хоче? Хто це? - роздратовано спитав Стас, і розчарування в його очах побільшало. Мені ставало страшно. 

– Чоловік, - без роздумів, гордовито відповів Андрій, поставивши хрест на моїх можливих перспективах зі Стасом. Дякую. Хоча... Може так і треба.

– Припини, - прошипіла я Андрію. – Колишній чоловік.

– Ненадовго, - суворо відповів Андрій. Та що коїться? – Шановний бос моєї дружини, яка буде ваша відповідь? Я можу навіть компенсувати незручності, що виникнуть у зв'язку з її відсутністю. Тільки скажіть скільки. Гроші не проблема.

– Загалом, мені все ясно, - Стас розтер очі, і втомлено посміхнувся. – Колишній чоловік... Полю, це так на тебе схоже. Не знати, чого хочеш, - спокійно, але ображено сказав Стас та пішов далі.

Не знаю, від чого мені було так прикро – від незручності та свого дурного вигляду в цій ситуації, або від того, що шанс бути з непоганим чоловіком промайнув повз. Або від того, що репутацію заплямовано. Я ніяк не хотіла падати в очах Стаса, мені потрібна була його повага і захоплення, і якби я не підкинула йому вчора трохи надії, то все це залишилося б при мені. Він, принаймні, не вважав би мене повією, яка здатна цілуватися з одним, мріючи про іншого.

– Тобі вже час йти, - буркнула я, і потягнула Андрія до залу.

– Зрозуміло. Цей індик у піджачку підкатує до тебе? - ображено спитав колишній. – Закохалася вже в нього?

Я трохи штовхнула його до столика із нашим спільним десертом, і дала легенький потиличник.

– Чоловік? Серйозно? Та ти часом не здурів? - гаркнула я.

– Ну вибачте, пані Білка! Я псую твоє особисте життя? Не хотів! - скрикнув він, схопив піалу, і почав швидко доїдати десерт, одразу забруднившись морозивом. – Завжди між нами лізуть якісь твої недолугі залицяльники, - з повним ротом вимовив Андрій. 

– Ти і є недолугий! Залиш мене в спокої! Я втомилася від тебе... В мене все летить до біса через те, що тобі просто нудно! 

– Тобто моє бажання провести з тобою час, навіть не взаємне? - шоковано спитав він. – Я не вірю тобі!

– А треба було б! Я вже дні рахую до твого вильоту до Тулузи, де ти щасливий без мене і наших загулів. Там тобі, напевно, ніколи про мене згадувати. 

– Якби ти знала, як помиляєшся, то ми б вже валялися у ліжку, - зціпивши зуби, сказав Андрій. Навіщо він це каже? 

– Забирайся геть і скоріше повертайся до своєї нареченої, - холодно відповіла я, не зважаючи на його спроби звести мене з розуму. Андрій поїде, а я залишуся, щоб він не казав. І відбивати його у іншої я наміру не маю.

– Ну що ж... Можна було відразу так сказати. Замовлення прийнято, мадам. Більше я не з'явлюся. Нехай щастить, - Андрій жбурнув гроші на стіл, і вискочив з кав'ярні, мало не вибивши скло з вхідних дверей.

Він мене ревнує? Егоїзм найвищого рівня. Мені треба було вибачитись перед Стасом, щоб він хоча б мене не ненавидів. 

Продовження у п'ятницю о 19:00