10 розділ

Я кожного дня, кожну годину, кожну хвилину чекаю на його дзвінок і чесно кажучи це вже нестерпно. Переглядаю наші фото, відео і сумую. Сумую за ним, за всім тим прекрасним, прожитим з ним. Згадала той день, коли він мені освідчився. Ця яскрава картина тієї події постає дуже часто перед моїми очами. Пам'ятаю який був холодний день, вся природа навкруги була вкритою пухким, білосніжним снігом. Та попри таку красу відчувала я себе жахливо. Майже весь день провалялася в ліжку, з гуртожитку навіть не хотілося виходити. І все через нашу сварку. Я дуже хотіла потрапити на концерт мого улюбленого співака, навіть білети, кількість яких була обмежена, я змогла знайти.
Але як не злитися на нього, коли він зателефонував за годину до концерту і сказав, що не зможе зі мною піти, бо має дуже важливі справи. Та найбільше мене обурило, коли він сказав, що поїхав у відрядження на декілька днів. Почувши це я передумала йти на концерт, написала що не хочу бачити і чути його. Звичайно що Андрій так просто не здавався. За весь той час він телефонував кожні 30 хвилин, писав сотні повідомлень, але я все одно не відповідала, настільки була зла на нього.
Та одного вечора, коли я вкотре валялася у ліжку з насупленим обличчям, в мою кімнату увірвався Сашко - найкращий друг Андрія. З переляком він сказав:
- Асю, ходімо зі мною. Андрію дуже погано.
- Ага, так і повірила. Знову прикидається, ти думаєш, я не знаю?
- Це правда, клянусь тобі. Вчора він повернувся з відрядження і зразу ж потрапив у лікарню.
- А чому ти мені раніше не сказав?
- Андрій вчора тобі телефонував, але ти не відповідала. Я також дізнався лише сьогодні зранку.
- То що з ним? Щось серйозне? Кажи вже!
- Я не знаю усіх деталей, ходімо до нього. 
- Добре, хвилинку. 
Так, я була на нього сердита. І навіть дуже. Та дізнавшись, що він у небезпеці, мені було начхати на все. І саме в ту хвилину я усвідомила наскільки сильно його кохаю і боюся втратити. Тоді навіть забула про ту сварку, і чим швидше бігла у лікарню, щоб побачити його.
Ми приїхали, але коли я вийшла з машини, то побачила незнайоме місце. Зразу ж було зрозуміло, що це не лікарня. Я хотіла спитати Сашка, що це за розіграш і де взагалі Андрій. А непомітно Сашко зав'язав мені очі хусткою і почав кудись вести. Я як завжди почала обурюватися:
- Сашко, що це за фігня? Ти здурів? Куди ти мене ведеш? І навіщо очі зав'язав?
- Асю, потерпи ще хвилинку.
- Кажи негайно, що відбувається. І де Андрій? Це він тобі сказав таку дурницю зробити?
- Зачекай, прошу тебе.
- О Боже, та хоч знімки цю хустинку. Я вже нічого не розумію. Сашко, ти чому мовчиш? Ти тут?
Раптом я відчула, як цей ненормований відпустив мою руку і залишив саму. Звідкись почулась ніжна та красива пісня, хтось почав наближатися до мене.
- Хто тут? Сашко, це ти? Чому ти мовчиш?
Він торкнувся моєї руки, і я зразу ж зрозуміла, що це Андрій. Він підійшов до мене ззаду, поцілував у шию, так ніжно, як він це вміє і розв'язав очі.
Перед собою я побачила доріжку, вкриту червоними та білими пелюстками троянд, світлі та палаючі свічки і Андрія, який повернувся до мене обличчям. 
- Андрію, що все це значить?
- Ходімо, кохана.
Взявшись за руки, ми йшли тією чарівною доріжкою і зупинилися біля вишуканої арки та маленького столика з дерев'яними стільчиками. Це так було красиво, не описати словами. На столі були деякі страви, пляшка шампанського, два бокали і величезний букет білих троянд. Ми підійшли, Андрій взяв у руки букет і сів на коліна.
- Асю, найпрекрасніша дівчино в усьому світі. Ти знаєш, що я тебе дуже сильно кохаю і завжди буду кохати тільки тебе. Я знаю, що інколи ти сумувала через мене і злилась на мене, бо я був не правий. Але я виправлюся, обіцяю. Тому, найдорожча з усіх у моєму житті, ти згодна стати моєю дружиною?
- Я...
Я просто не знала, що казати. Моє серце палало, душа раділа, я була на сьомому небі від щастя.
- Тільки не кажи ні.
- Так. Я кажу так. 
Він одягнув ту ніжну обручку на мій палець, його очі дивилися на мене так чарівно, мене переповнювали емоції. Я просто була безмежно щаслива.
- Але я все ще злюся на тебе, не забувай. 
- Асечко, пробач, я справді не хотів тебе засмучувати, але по роботі була дуже важлива справа. Ти пробачиш мене?
- Добре, давай забудемо. Я лише хочу сказати...
- Ні, зачекай. У мене сюрприз.
- Сюрприз? Я вже боюся цих сюрпризів.
- Дивися. 
Я побачила, як до нас прямує той самий улюблений мій співак. Я не вірила своїм очам. Здавалося, що це день ніби чарівна казка.
- Андрію, як це?
- Ну так. Я знав, як ти хотіла його побачити, але через мене... Тому, ось.
- Боже, я не можу повірити. Як тобі це вдалося?
- Це вже неважливо. Головне, ти щаслива.
Андрій запросив мене до танцю, під пісню, яку виконував той артист. Ми танцювали, ми були в обіймах один одного, ми були разом і були щасливі. 
- Я кохаю тебе, дурнику. Якою сердитою б не була, але дуже сильно кохаю. 
- Я теж тебе кохаю і обіцяю кохати все життя.
Це справді був найпрекрасніший день у моєму житті, посмішка з обличчя не зникала. Хоча кожен день, який я була поряд з ним, був щасливий. 
І я чекаю, з нетерпінням чекаю, коли він зателефонує, скаже хоча б одне слово і я буду спокійна. Але найбільше чекаю той день, коли побачу свого коханого на порозі нашого дому.