9 розділ

Очікування і віра. На цьому все сказано.
Кожного дня сподіваюся, що він зателефонує. Але коли? Коли це вже станеться? Я не хочу думати про погане, але не вдається. Я дуже сумую за ним. Нестерпно сумую. Так хочеться його побачити, хоч на хвильку. Хоча б упевнитися, що він у порядку. Ні на секунду не забуваю про його слова: " Я поруч. Пам'ятай це." І я завжди пам'ятаю.
Не зрозуміла як, але раптово відчула гострий біль. Щось дуже кивнуло унизу живота. Не гаючи часу, я пішла випити таблетку. 
Минула година, але біль не припиняється. Швидку не хочу викликати, але турбувати Катю також не можу. Можливо трохи приляжу, а потім пройде.
Заходжу в кімнату і стою як укопана. Все, абсолютно все нагадує про нього, про наше щасливе та прекрасне життя. Але тепер у мене нема цього. Мого коханого нема зі мною. І причина усього - це російські сволоти. Так не хочеться думати про це, але не можу.
Навіть тепер, коли лягла, згадую про них. Про тих, які принесли у життя українців біль, страждання та смуток. Ненавиджу. З кожним днем моя ненависть стає сильнішою. Як же я хочу, щоб цей жах закінчився вже. От сьогодні вночі знову бігла до підвалу, бо майже 3 години тривала повітряна тривога. Навіть чула звідкіля вибухи і описати почуття цього страху - неможливо. Ти сидиш, чекаєш на той відбій, а потім дивишся новини, що знову зробили ті нелюди. Але годі вже, вони не варті того, щоб страждати і плакати через них.
В одну мить рука ніжно торкається мого обличчя і уста промовляють:
- Асю, прокинься.
- Андрію, як ти тут? Коли ти повернувся?
- Ні, поки не повернувся. Я прийшов сказати, що зі мною все добре. Тому не хвилюйся.
- Але чому ти не дзвонив зовсім? Ти знаєш, що я собі вже надумала? Мені так було страшно, адже ніяких звісток від тебе.
- Так треба було. Я обіцяю скоро приїхати. Кохаю тебе безмежно.
- Але коли? Коли це буде? Я теж тебе кохаю! Дуже сильно кохаю і чекаю.
- Обіцяю, що скоро ми зустрінемося. Ти чуєш? Я обіцяю.
- Андрію, я...
- Асю, мені вже треба йти.
- Ні, не йди. Будь ласка, не покидай мене знову. Прошу тебе.
- Але я мушу. Скоро ми зустрінемося.
- Андрію, ні...
Від цих слів я прокинулася. Як же зрозуміти цей сон. Чи справді Андрій в порядку? І чи правда, що він скоро приїде?
Боже, я вже нічого не розумію. Але хоч трохи рада, тому що вірю, що з ним все добре. Він приснився мені, бо знав як сильно я хвилююся. Та навіть попри цей сон не можу знайти собі місця. Постійно думаю про нього. Де він, як він? Стільки багато питань, а відповідей нема.
Прямуючи до кухні, побачила, як екран телефону засвітився. Я не повірила своїм очам. 10 пропущених дзвінків від Андрія. Господи, як так? Чому я пішла спати? Коли він тепер знову зателефонує? Коли? 
Починаю негайно телефонувати, але все марно, зв'язку нема чи то телефон вимкнений. Я вже нічого не розумію. Прийшло повідомлення. Хоч щось, дякувати Богу.
Андрійко написав: " Привіт кохана, пробач, тисяча разів пробач, але ніяк не міг тобі подзвонити. Зі мною все добре. Тому не хвилюйся. Буду мати змогу, то зателефоную, маю новину. Кохаю тебе."
Прочитавши ці слова, я ніби на сьомому небі від щастя. Андрій живий, здоровий. Тепер залишається чекати на дзвінок, щоб почути його голос.