2 розділ

Це такий  день, який приніс мені неочікуваний сюрприз. Я хочу вже бігти до Андрія і сказати, але... Звучить стукіт, зразу ж почула. Я на кухні, а Андрій у ванній. Мене охоплює жах, боюся як ненормальна. Я зразу ж біжу до Андрія і кажу все як є. Він не задумуючись прямує до дверей, а я ж починаю зупиняти. Починаю плакати так сильно, як ніколи в житті. Благаю, падаю на коліна, щоб не відчиняв двері, але він все робить по-своєму. Загалом, як завжди. 

Двері відчиняються і перед нами стоять два високих чоловіків.  

- Доброго дня! Олександренко Андрій Віталійович? - промовляє один із них.

 Андрій ввічливо вітається, каже, що це він.

 З вуст іншого чоловіка звучать наступні слова: 

- Тут ось повістка. Завтра о 8.00 годині ранку ви повинні з'явитися до військомату. В разі порушення, ви знаєте які будуть наслідки.

Ці слова вбивають мене, а мої ноги підкошуються. Я не вірю.

Вони пішли, а я кажу Андрію, щоб він збирався та спробував поїхати до моїх батьків. 

-Асю, я мушу це зробити. Будь ласка, не переконуй мене, я все для себе вирішив. Я не буду нікуди тікати. Я піду завтра, а там вже як буде - каже він,  а я готова вбити його за ці погані слова, які звучать з його уст.
- Для кого ти це вирішив? Для себе? А ти подумав про мене? Що з тобою взагалі? Ти хочеш залишити мене саму? Я не зможу без тебе, ти розумієш? Не зможу - не стримуюсь від болю і переживання, тому починаю підвищувати голос.

Моє серце розпинається від болю, я не можу навіть кричати на нього.  Настільки сильно плачу, що починаю заїкатися, і вже не чую, що саме кажу. Обличчя щосили червоніє, очі пронизані слізьми, а душа не на місті .
- Андрію, скажи що-небудь. Чому ти мовчиш? Хто я для тебе? Порожнє місце? Ти ж клявся, що ніколи не покинеш мене, а тепер що змінилося? Я прошу тебе, благаю, не йди нікуди. Ти прекрасно розумієш, що може статися, але чому так робиш? Не розумію! - серце стискається від його рішення.

- Асечко, моя найкраща, заспокойся, прошу тебе...
- Як мені заспокоїтися, коли ти таку дурню верзеш?
- Послухай будь ласка і не перебивай мене. Добре?
- Добре.
- Моя Асю, ти ж прекрасно знаєш, що для мене ти все в цьому житті. Ти та людина, яка була, є, і буде найціннішою і найважливішою для мене. Я казав, і ладен кожного дня повторювати, що моє серце належить тобі, і ніхто не зможе замінити тебе.
-Андрію, я...

-Ні, не переривай. Першого разу, коли я побачив тебе, то зразу ж сказав собі, що ця дівчина стане моєю дружиною і коханням всього життя. Я досі пам'ятаю той момент, коли ти залетіла в аудиторію, де знаходився тільки я, і почала питати, чи ще не почалася співбесіда, і де викладачі. Побачивши твої великі, блакитні та прозорі як небо очі, сяючу усмішку, яка й досі така загадкова, моє серце почало битися як ніколи в житті. А потім ти дізналася, що я і є викладач, який буде присутній у тебе на співбесіді. Увечері, коли я прийшов додому, всі думки були зайняті тобою. Тією дівчиною, яка подумала, що я студент, а потім вибачалася, дивлячись на мене таким невинним, ніжним поглядом. 

Дізнавшись, що ти вступила до нашого університету, я хотів тільки одне: "Хай я буду викладачем у тій групі, де навчається ця красуня." Коли моє бажання стало реальністю, я був неймовірно щасливий. Майже кожного дня, особливо коли у нас були пари, я дивився на ту першокурсницю, яка була водночас хоробра і скромна, яка дарувала мені щастя кожного дня. Сказати те, що не міг більше тримати в собі, я насмілився лише тоді, коли ти...

- Коли я виставила себе на посміховисько. Я пам'ятаю дотепер як це було, і завжди буду пам'ятати. Тоді я...

- Я ж сказав не перебивай мене, сонечко. І чому посміховисько? В той момент ти мені запам'яталася дуже яскравою та кумедною. Була ожеледиця, і коли ти сходила з ступеньок, то підскользнулася і впала - з чарівною посмішкою він підбадьорює мене.
Я з сльозами на обличчі, водночас посміхаючись, дивлюсь на нього і слухаю ці прекрасні слова. Досі дивуюсь, наскільки  чудово ця людина все пам'ятає. Ніколи не вірила в кохання, поки не зустріла Андрія. Зустрівшись поглядами з ним, у мені щось перевернулось. Чесно кажучи, він зразу ж мені сподобався, але я кожного дня нагадувала собі, що він мій викладач, тому старалася цього не забувати. Але життя вирішило все за нас...

- Асю, що ти так задумалася?

- Я просто згадала як це було.

- Це справді був прекрасний момент. Я вирішив тобі допомогти, адже ти підвернула ногу. Не слухаючи, що ти кажеш, я негайно взяв тебе на руки, відніс у машину, а потім у лікарню... Кожного дня, коли я тебе навідував, то набирався сміливості, щоб розказати про свої почуття, і все таки одного дня я це зробив. Досі пам'ятаю твій вираз обличчя, коли я в усьому зізнався. Я попросив нічого зразу не казати, ти ж погодилася. Але через декілька днів я домігся твоєї відповіді, бо чекати, не знаючи результату - було нестерпно. Кожна мить, яку ми проводили разом була неймовірною... Твоя скромність, і водночас рішучість, кумедні капризи, чарівна усмішка, твої  блискучі очі, які дивилися на мене... Я кожного дня закохувався у все це, і розумів, що більше не зможу жити без тебе...

- Андрію, почуй мене будь ласка.

- Добре.

- Я теж кохаю тебе більше за все і всіх на цьому світі. Не знайдеться стільки слів, щоб описати мою любов до тебе. Я кожного дня дякую Богу за те, що подарував мені тебе, моє перше і єдине кохання. Життя без тебе - це не життя, а лише існування. Хто б що не сказав, чи не подумав, мені все одно. Ніщо не змінить того факту, що я тебе люблю. Просто знай це. Але я нікуди тебе не відпускаю, і не сперечайся. Мені начхати на те, що приходили ті люди і вручили повістку. Ти нікуди не підеш. Ми все переживемо і впораємося з усім. Головне, що ми разом. Ти чуєш мене? - знову починаю його переконувати, щоб він це не робив.

- Серденько моє, ти не розумієш. Це неправильно, я мушу піти до військомату, як ти не розумієш?