Епізод 16

Цієї ночі видіння вже не турбували чоловіка, тож він прокинувся бадьорим і сповненим сил. Поснідавши хрусткою гранолою з малиною й горішками кеш’ю, він продовжив вивчати філософський трактат. Вчорашні тези вже встигли скластися у впорядковану систему в його голові, однак для того, щоб остаточно закріпити отримані знання, Богдан вирішив присвятити сьогоднішній день йозі та медитаціям.

Кожна техніка була покроково описана у книзі. Задля максимально результативного тренування філософ радив обрати усамітнений куточок на лоні природи. В ідеалі це мав би бути зелений острівець гірського плато чи галявина в лісі, де повсякденні турботи не могли дістати йогіна.

Оскільки єдиною відомою йому зеленою цяткою в бункері був домашній сад, капітан обрав для вправляння саме його. Він до останнього не знав, чи зреагує ліфт на його голос, та, здається, йому пощастило, й елеватор підкинув його на потрібний поверх.

Чоловік увійшов до імпровізованого едему й не довго роздумуючи, умостився прямо на зеленому газоні навпроти левітуючого фонтана. Шум води монотонно поглинав навколишні звуки.

“Це має допомогти концентруватися”, – подумав командир.

Зігнувши ноги в колінах, Богдан схрестив їх, як змальовувала схема, і поклав руки на стегна долонями догори. Він зчепив безіменні пальці з великими, щоб, як пояснював анонімний мислитель, краще ловити космічні вібрації.

Заплющивши очі, чоловік глибоко вдихнув.

Навчись контролювати своє тіло і зможеш приборкати розум.

Наповни легені повітрям, напруж м’язи живота та починай повільно видихати. Відчуй, як працює твоя діафрагма. Рахуй. Таким чином, ти очистиш свій розум від зайвих думок.

Капітан слідкував за своїм диханням, відміряючи кожен ковток цілющого кисню. Через кілька хвилин рухи його грудної клітки уповільнились – він повністю сконцентрувався.

Тепер, коли не лишилося нічого, крім повітря, що циркулює твоїми легенями, настав час увімкнути внутрішній зір.

Розплющ своє глибинне око. Уяви потік світла, що наповнює тебе на вдиху й полишає, коли ти видихаєш.

Світло ніколи не щезає. Воно знову і знову пронизує тебе.

Іди за світлом. Розчинися в ньому. Відчуй ейфорію єднання із Всесвітом.

Богдан продовжував непорушно сидіти із заплющеними очима. Єдиною ознакою того, що він не спав, була легенька усмішка, що грала на його губах.

Якби зараз хтось поглянув на чоловіка в ауроскоп, то помітив би яскраві промені, що виходили з контурів його силуету та голови, бо саме в цей момент він дозволив світляному потоку підхопити його і сполучити з космосом.

Твоя свідомість належить світу. Свідомість світу належить тобі. Тепер ви одне ціле.

Постав своє запитання, і Всесвіт тобі відповість. Установи пункт призначення, і світло вселенського розуму вкаже тобі шлях.

Капітан прислухався до свого серця.

“Як мені допомогти Дженніфер?”

Відповідь з’явилася митєво. Командир здивувався, що підсвідомо, він завжди її знав.

“Розум Джен блукає у темряві. Їй потрібен той, хто приведе її до світла”.

– Чим це ти займаєшся?

Голос дівчинки висмикнув чоловіка з нірвани.

Він відкрив очі й пильно поглянув на допитливу малечу.

– Я так і знала, що ти тут. Зрозуміла, коли не застала тебе в кімнаті.

– Чому ти вирішила, що знайдеш мене в саду?

– Я завжди сюди приходжу, коли хочу зібратися з думками.

– І припустила, що я теж так вчиню, – закінчив за неї чоловік.

– Так.

Дівчинка опустилася на траву поруч із ним. Вона несвідомо переминала в руках штучні травинки, поки її мозок блукав далеко звідси.

– Між нами є зв’язок, – сказав Богдан. – Так стверджує пані Блум.

– Мама з’являлася знову?

– Ні. Втім, вона дала мені одну підказку.

Капітан знову замислено втупився в обличчя Джен.

– Чому ти так на мене дивишся? – не витримала та.

– Я маю навчити тебе приборкувати страх, який викликають у тебе нічні видіння.

– Саме про це я, власне, й хотіла поговорити. Теренс відбуває сьогодні ввечері, тож було б краще, якби під час його відсутності ти ночував у моїй кімнаті. Мені так спокійніше.

– Добре, – коротко погодився командир.

– Чудово! Бо я вже наказала роботам перенести твоє ліжко.

– А ти … , – не встиг закінчити він, як Дженніфер урвала його на півслові.

– Не дякуй, – вигукнуло дівча, і весело гигочучи побігло геть із саду.

Богданові залишалося тільки провести її поглядом.

“І як я з нею справлятимусь?”

Чоловік закотив очі й розплився в широкій усмішці.

Після цього він ще трохи прогулявся в тіні квітучих фруктових дерев і неквапно пішов до виходу.