Епізод 14

“Отже, у мене не більше тижня, щоб звідси вибратися”.

Капітан ходив по кімнаті й подумки шукав приховані лазівки. Він зосереджено прокручував у голові сьогоднішній день, та щоразу ловив себе на думці, ніби щось постійно вислизало, як тільки він упритул наближався до розгадки.

“У цього пазла має бути ще одна деталь. Думай, Карпенку, думай!”

Чоловік розпачливо обхопив голову руками.

“Мені потрібен знак. Авжеж! Знамення”.

Його пальці намацали тверду обкладинку в кишені брюк.

“Можливо, це якось допоможе?”

Богдан розгорнув книгу і перелопатив її всю у пошуках виділених фраз чи потаємних написів, та нічого підозрілого не впало йому в око. Розлючений, він жбурнув чтиво на ліжко, куди незабаром звалився і сам. Втома зробила своє і командир міжгалактичного зорельота поринув у забуття.

Місіс Блум завітала до його сну, ніби свіжий подих весни, така ж тендітна та прозора, як і в ту мить, коли він уперше побачив її за журнальним столиком біля вікна. Вона наблизилася до його вуха й прошепотіла:

– Ти шукаєш вказівку, а мусиш знайти відповідь. Закрий очі … очисти свій розум … зазирни всередину. Що ти бачиш?

– Нічого, крім темряви, – чесно відповів Богдан.

– Зосередься, – наказував привид. – Світло, що йде з твого серця, відкриє шлях.

Жінка накрила його долоні своїми.

– Що ти бачиш?

– Сонячне пообіддя. Джен сидить навпроти мене на килимку під розлогою вишнею. Ми тримаємось за руки, і з наших маківок виходять два яскраві промені. Вони об’єднуються, породжуючи спалах білого сяйва, – змальовував Богдан. – Як ви це зробили?

– Між вами потужний ментальний зв’язок.

Матір дівчинки проігнорувала його запитання.

– Ти станеш вільним, тільки якщо звільниш її. Книга – це ключ до твоєї свободи.

Мара швидко танула, залишаючи по собі лише відголос. Книга – це ключ … ключ … ключ …

– Ключ, – бурмотів капітан крізь сон.

– Про що мова?

Дженніфер вигулькнула край ліжка. Зненацька розбуджений, чоловік ледь не підскочив від несподіванки.

– Що … що ти тут робиш? – затинаючись запитав він.

– Зайшла побажати тобі доброго ранку, – вже не така впевнена в доречності власної витівки відповіла пустунка. – Ходімо, попереду нас чекає дуже цікавий день. Я стільки всього запланувала.

– Дякую, Джен, та сьогодні я хочу побути на самоті. І завтра можливо теж.

– Тобі не подобається моє товариство?

Маленька ображено надула губки.

– Звісно, подобається. Мені дуже цікаво в компанії такої розумниці.

Незграбна спроба Богдана зробити комплімент не задовольнила вибагливу дівчинку.

– Я все ще чекаю на пояснення.

Непоступливий характер дитини нагадав капітанові темперамент власної доньки. “Цікаво, їх з дитинства вчать на нас ображатися чи це вроджений талант?”

– Я читатиму книгу твоєї матері. Місіс Блум наполягала на цьому, коли наснилася мені сьогодні вночі.

– А про мене запитувала?

– Саме через тебе вона й приходила. Говорила, яка ти хороша донечка, як сильно вона тебе любить і пишається твоїми успіхами в навчанні.

Командир вирішив додати трохи барв у свою оповідь.

– А ще? Що вона ще розповідала? – не вгавало дівча. – Як їй живеться там, в іншому вимірі?

– У неї все добре. Тільки за тебе дуже хвилюється. Мама стверджує, що в книзі я знайду спосіб звільнити тебе від нічних жахіть.

– І ви з татком припинете експерименти?

Голос Джен бринів від радісного хвилювання.

– Сподіваюся, – обнадійливо видихнув Богдан.

– Тоді я негайно розпоряджуся, щоб тебе сьогодні не турбували. І завтра також. Роботи залишатимуть їжу біля дверей.

– Спасибі.

– Приємного читання!

Дівчинка радісно вистрибнула з кімнати, гучно грюкнувши дверима.