Епізод 10

Вони опинилися у просторій кімнаті, умебльованій в стилі барокко. Справа від Богдана стояв захаращений рукописними схемами письмовий стіл із висувними ящиками та стільцем із червоного дерева обабіч. Різьблені ніжки меблів були ретельно відполіровані, проте потертості на оксамитовій оббивці стільця вказували на те, що ним користувалися вже багато років.

Зліва розмістилися дві неширокі шафи, полиці яких були дощенту забиті книгами. Між ними, якраз навпроти стола, висіло кругле дзеркало в позолоченій оправі. Мабуть, тому хто працював у цьому кабінеті, подобалося спостерігати за власним відображенням.

Із протилежної стіни на них дивився масивний комин, який незважаючи на показну громіздкість, був лише імітацією справжнього опалювального пристрою. Вогонь, що палахкотів на вмонтованому екрані, розсіював по кімнаті теплі відблиски, завдяки яким її строге убранство виглядало затишніше.

На ворсистому білому килимі перед комином стояли два гаптовані золотою ниткою фотелі з широкими поручнями й непропорційно тонкими ніжками. В одному з крісел сидів чоловік і зосереджено вивчав якісь папери.

– Тату, – звернулася Дженніфер, – подивися, кого я тобі привела.

– Добре, доню, – пробурмотів Теренс, не відриваючись від читання. – Залиш нас.

Як тільки дівчинка зачинила за Богданом двері, той наче поранений гепард підскочив до робота й відчайдушно заколотив по міцній прошивці.

– Падлюка! – кричав він, наносячи удар за ударом.

Урешті решт капітан знесилено впав у крісло.

– Легше? – незворушно запитав атакований.

Напад чоловіка жодним чином не відобразився на зосередженості, з якою Брейні вивчав документ. Здавалося, він узагалі його не помітив.

– Клята бляшанка!

Богдан оглядав скривавлені кісточки своїх пальців і затято лаявся.

– Ображаєте, – підняв очі робот. – Це дуже міцний титан. Бачу, ви вже встигли познайомитися з моєю підопічною?

– Так. Кмітлива малеча.

– Вважатиму це компліментом, – усміхнувся професор. – Я навчаю міс Дженніфер так, як заповів мені господар. У неї попереду велике майбутнє, якщо вона, звісно, позбавиться прокляття емпатії.

– Віднявши у дівчинки почуття ви зробите помилку, Брейні. Вона безповоротно втратить свій блискучий потенціал.

Істота в сусідньому кріслі зацікавлено втупилася в обличчя капітана.

– Сила волі? Наполегливість? Чи страшенна впертість? – неквапно роздумував той. – Як би ми не називали незбагненний механізм, який рухає людство вперед, та лише щирі емоції здатні його запустити. Наші віра, любов, співчуття допомагають його шестерням перемелювати камені всіх недогод, які потрапляють всередину. До слова, скільки поразок потерпів твій хазяїн, перш ніж створити тебе?

– Чотириста тридцять.

– Забагато, чи не так? – Богдан лукаво підморгнув. – Навряд чи робот здійснив би стільки ж.

– Звісно. Машини ніколи не помиляються.

– Бо не ставлять гіпотетично недосяжних цілей. Це й відрізняє вас від людей.

– Хіба ж це не логічно?

Богдан таємниче похитав головою.

– Щоб зробити видатне відкриття, слід відкинути конвенційну логіку. Чому, на твою думку, Теренс Блум не здався після чотирьох із гаком сотень промахів і все таки створив тебе?

– Мабуть здогадувався, що майбутнє за штучним інтелектом, тож і намагався довести цю очевидну істину.

– Дійсно?

На обличчі командира з’явилася легенька глузлива посмішка.

– Тоді чому, коли настав кінець світу, він рятував не свої бездоганні моделі, а малу нетямущу дівчинку?

Аргумент капітана ненадовго збив біоробота з пантелику.

– Можливо, він хотів передати їй свої знання, – почав він невпевнено.

– Навіщо? Будь-який робот зумів би за кілька годин архівувати його напрацювання, не пропустивши жодної деталі. Ба більше, створіння, якому не потрібні ані кисень, ані сприятливі кліматичні умови, гарантовано б їх зберегло.

Теренс-4.31 мовчав.

– Виходить, твій геніальний хазяїн не так уже й вірив у теорію переваги синтетичного розуму, – спокійно продовжував Богдан. – Просто ти, як істота техногенного походження, не зміг розгледіти цю, – він єхидно скривився і змахнув пальцями, – “очевидну істину”.

Тобі ніколи не зрозуміти людської природи, Брейні. Ти аналізуєш лише поверхові прояви, та не бачиш глибинної суті речей. Тому поясню, як є. Винахідник понад усе любив свою дочку, і всі його експерименти слугували єдиній меті – захистити найдорожче, що було в його житті.

– А хіба це не те, чого хочу я? – запитав робот. – Я запрограмований оберігати її від усякого зла.

Він нахилився ближче і додав майже пошепки:

– Ви не бачили, що ті видіння роблять із нею.

– Мені шкода. Однак позбавивши дівчинку емпатичного дару, ви приречете її на страждання значно більші за періодичні кошмари вночі, професоре. Разом із смутком, її серце покине жага пізнання. Очі Дженніфер більше не випромінюватимуть вогню, коли вона розповідатиме про танення льодовиків чи нестабільність магнітного поля. Жвава дитина перетвориться на порожню посудину, яку ви, без сумніву, спробуєте наповнити всілякими корисними знаннями, проте вона ніколи не доповнить науковий спадок батька власними відкриттями. Чи такої долі ви їй бажаєте, Брейні?