Епізод 2

Астронавти просувалися колоною на відстані тридцяти метрів один від одного. Таке рішення було прийняте з огляду на неосвоєність планети й імовірні небезпеки, що могли чатувати на них попереду. Так, у випадку зустрічі з невідомим звіром або зсувом ґрунту першопроходець міг учасно попередити товаришів.

На чолі загону, звісно ж, крокував командир. З його плеча звисала велика олдскульна рушниця, яка насправді тільки на вигляд була такою. Земляни давно відмовилися від пороху й куль, тож при натисканні на курок, зі ствола вилітав концентрований енергетичний заряд, здатний уразити й на деякий час паралізувати, але не вбити живу істоту. Таку зброю використовували радше для самозахисту, проте ніяк не для нападу.

Задля зручності капітан закріпив компас на блискучому шкіряному паску, що підперізував його брюки з цупкої водонепроникної тканини. Він перевіряв напрямок щогодини, оскільки в пустелі не було жодних орієнтирів, а міражі, що час від часу з’являлися на їхньому шляху, збивали мандрівників із пантелику.

Наступним йшов Макс. Він ніс аптечку й жартома називав себе Авіценною, оскільки таке спорядження робило його єдиним професійним лікарем на всій планеті. Лейтенант не звик іти мовчки, і його нестихаючий тенор виразно чули всі дослідники.

Третім теліпався Брейні, якого з міркувань надмірної ваги вирішили не навантажувати нічим, окрім індивідуального наплічника з водою, їжею та респіраторами, які члени експедиції розділили порівну.

Замикав колону Ренч, який незважаючи на численні вмовляння товаришів усе ж узяв із собою дорогоцінну скриньку з інструментами, які він сподівався використати в разі механічного пошкодження планетохода.

Упродовж трьох годин вони йшли не зупиняючись. Піт заливав їхні чола, липкі цівки збігали носом і скрапували на зневоднені губи. Через це повітря в респіраторах здавалося густим і вологим.

Безжальне червоне сонце перетворювало пустелю на розжарену пательню. Через підвищену концентрацію двоокису вуглецю горизонт огортала червонувата імла.

Першим не витримав Ренч.

– А чи не перепочити б нам трішки? – запропонував він, відсапуючись від інтенсивної ходи.

Капітан обернувся. Окинувши оком знесилених товаришів, він неохоче пристав на пропозицію механіка. Експедиція не пройшла й третини запланованого на сьогодні маршруту, однак ігнорувати втому було небезпечніше.

– Добре, зробімо невелику перерву. Нам усім потрібно відновити сили.

– З такою ходою і вправ не треба, – іронізував Макс, намащуючи рисовий хлібець м’ясним паштетом. – Треба повідомити у тренувальний центр, щоб включили прогулянки розпеченою пустелею у програму фізичної підготовки астронавтів.

– Ага, а просунутим аби ще й балакучого напарника давали, щоб прямо повний фарш, – пробурмотів Ренч.

– Між іншим, я єдиний, хто хоч якось намагається нас розважити! Хоча це й справді стомлює.

Він скинув респіратор і хотів уже взятися за свою канапку, та раптом зупинився.

– Ммм, непогано, – протягнув пілот, пожадливо вдихаючи повітря. – На перший погляд і не відрізниш від земного.

– Ох, йому обов’язково коментувати всі свої дії?

Механік закотив очі.

– Раджу не нехтувати засобами захисту, – втрутився Брейні. – Тривале перебування без респіратора викликає галюцинації, ви можете знепритомніти, а то й узагалі померти від кисневого голодування.

– А професор діло каже, – підхопив капітан, що вже кілька хвилин шукав привід відновити просування. – Не будемо засиджуватися.

 – Але ж…

– Дорогою доїси, – вигукнув він до пілота, стрімко віддаляючись.

Пообіді спека потроху пішла на спад. Легкий бриз подув зі сходу, приносячи з собою довгоочікувану прохолоду.

“Напевно, узбережжя десь поруч”, – відмітив про себе командир, який енергійно крокував попереду. Він згадав минуле літо, море, ласкавий шепіт хвиль, коли ті омивали золотавий пісок, крики чайок і смачний аромат печені, що долинав із невеликих прибережних кафе.

– Купи мені ще морозива, – попросила п’ятирічна Злата.

– Доню, тобі не можна стільки солодкого, – занепокоїлась мама.

– Купи, купи, купи! – не вгавала маленька. – Тату, – вона пригорнулася до нього, немов кошеня.

– Мама права, це може зашкодити твоїм зубкам, акуленя.

“У той вечір вона вперше образилася на мене, – промайнуло в голові у чоловіка. – Рішуче у своєму гніві дівча навіть відмовилося від катання на атракціонах, якого воно з нетерпінням чекало щовечора. Сильний характер, – він мимоволі всміхнувся. – З такою вдачею тобі всі труднощі під силу, моя дівчинко”.

Криваве сонце майже торкалося горизонту, коли експедиція зупинилася на нічліг. Вони розвели багаття і вирішили приготувати бульйон із тушкованого м’яса, висипавши вміст бляшанок у дорожній казан.

Обгорілі й стомлені, мандрівники щосили намагалися не занепасти духом. Брейні завзято колупався у піску руків’ям виделки, вишукуючи й відсіюючи дрібні камінці різної форми. Мабуть, щоб привезти зразки з Т-431 на Землю й уже потім піддати їх ретельному дослідженню.