Епізод 1

Пролог

Відеощоденник командира міжгалактичного крейсера “Мир”

Запис № 2791

Моя кохана донечко! Ще ніколи слова не давалися мені так важко…

Зранку ти солодко спала на моєму плечі і я зачаровано спостерігав, як ледь помітно здіймаються твої пухкенькі щічки, гладив твоє скуйовджене, трохи вологе від сну волоссячко і мріяв, щоб ця мить розтягнулася якнайдовше.

Уже тоді мене охопило передчуття неминучої розлуки, тож коли пролунав телефонний дзвінок я напевно знав, що там.

А через годину сріблястий канал космічного телепорту відносив мене із шаленою швидкістю на інший кінець галактики.

Ти ще зовсім маленька, і мабуть, не знаєш, що таке «телепорт». Уяви собі величезне метро, де замість звичайних станцій – інші планети. Моє завдання – дістатися до однієї з них.

Кажуть, вона схожа на нашу Землю. Трохи менша щоправда, однак загалом цілком придатна до життя. Я маю ретельно її вивчити. Проте мені навіть уявити складно, скільки тижнів чи то пак місяців на це знадобиться.

На кілька секунд на його обличчі відбилося занепокоєння. Він намагався обчислити різницю у часі, однак розрахунки вимагали чималої зосередженості, тож він продовжив.

Я дуже тебе люблю. Будь розумницею і слухай матусю. Цілую.

– Капітане!

Звернення першого пілота відірвало його від монітора.

– Що у вас, лейтенанте?

– Дозвольте доповісти. Міжгалактичний крейсер “Мир” вийшов на орбіту Т-431. Здійснити посадку?

– Зачекаємо до ранку. Новий день – нові відкриття.

Командир провів поглядом пілота, що неквапно полишав каюту, і підійшов ближче до ілюмінатора.

Блакитний серпанок невідомої планети був дуже схожий на земний, і від його світіння капітанові стискало груди. Він згадував безтурботний сонячний ранок, сповнений пахощами півоній і щойно скошеної трави, які долинали з відчинених вікон, легке тріпотіння фіранок, зумовлене теплим подихом літа. В його пам’яті поставало лагідне обличчя доньки, її дзвінкий сміх і тупотіння спритних ніжок, що передувало черговій спробі розбудити татка.

“Я поруч, моя крихітко, навіть якщо між нами тисячі світлових років”, – прошепотів він, вдивляючись у темну безодню космосу.

Епізод 1

Чорна вуаль, що донині огортала таємничу Т-431, поволі танула під сліпучими променями тутешнього червоного сонця, відкриваючи жовто-блакитне обличчя планети.

За даними бортового комп’ютера нова Земля мала п’ять материків, площа яких була на третину меншою від загальної протяжності суходолу космічної домівки мандрівників. Більше того, вони розташовувалися ближче один до одного, а їх форма лише на деяких ділянках слабко нагадувала контури земних континентів.

Рівень океану піднявся, найвищі вершини не дотягували до земних на кількасот метрів. Переважну частину суші складали пустелі, поодинокі зелені оази зустрічалися тільки на узбережжях.

Склад атмосфери відрізнявся дещо підвищеним рівнем вуглекислого газу, тому задля уникнення запаморочення, що могло виникнути внаслідок тривалого перебування на планеті, космічна агенція забезпечила екіпаж респіраторами, порекомендувавши змінювати їх кожні чотири години.

Температура повітря на екваторі сягала п'ятдесяти градусів за Цельсієм, на полюсах трималася позначки -80ºС. У помірних широтах панував сухий континентальний клімат, найбільш сприятливий для просування дослідницької експедиції. Саме тому о шостій ранку за місцевим часом капітан віддав наказ підготуватися до висадки на перетині 49º північної широти і 32º східної довготи.

Згідно з даними, що надходили з планетоходів, Т-431 могла виявитися колискою нової невідомої цивілізації. Тим не менш, ще жодному приладові не вдалося віднайти бодай найменшу розумну форму життя на її поверхні.

Дивним видавалося і те, що час від часу датчики фіксували значні коливання магнітного поля, яким передували напрочуд яскраві електричні спалахи, останній з яких вивів з ладу один із пересувних дослідницьких апаратів, тож першочерговим завданням астронавтів було віднайти планетохід і доставити зібрану інформацію на Землю.

– Перевірити готовність двигунів, – впевнено скомандував капітан.

– Потужність енергоносіїв 85%. Рівень топлива 63%, – доповів старший механік.

– Система життєзабезпечення?

– Стабільна. Частка кисню 21%, температура на борту – 22ºС, атмосферний тиск – 101 325 н/м², – не забарився з відповіддю головний інженер.

– Розпочати зближення. Пристебніть паски, хлопці, – докинув він уже менш офіційно, коли пілот натиснув кнопку “Пуск” на панелі керування.

Екіпаж зорельота складався із чотирьох осіб, відібраних спеціалістів зі США, Великобританії та України. На чолі загону – капітан корабля – відважний молодий чоловік років тридцяти, який за свою умовно недовгу кар’єру, встиг побувати на восьми планетах Сонячної системи, дослідити пояс Оріона і двічі перетнути величезний войд Гончих псів. Досвід, здобутий командиром у попередніх експедиціях загартував його, як морально, так і фізично.

Кермував кораблем досвідчений пілот, права рука командувача, на прізвисько Макс, яке він імовірно отримав за вміння викладатися на повну в будь-якій ситуації, як під час складних маневрів, так і в палких дискусіях. Лейтенант космічної гвардії уславився суперечками, що виникали на ґрунті його непоступливості й частенько закінчувалися небезпечними пригодами, з яких він майстерно виплутувався завдяки професійній підготовці.