~15~

Ольга (Анна)

Цей день настав. Я стою перед дверима залу суду та не можу наважитися туди зайти. Розлучення Анни, моє розлучення ось, що мене чекає за цими дверима. Подивившись на годинник я розуміла, що запізнилась на 10 хвилин, що є звичним для Ольги, але не для Анни.

Чорна сукня, чорний капелюх, чорні підбори, червона помада — образ Ольги, але я ж Анна. Ольга - це моя тіньова сторона і ми є однією людиною.

Я відкрила двері та зробила один крок, потім другий, третій і ось я вже сідаю на своє місце, навпроти свого чоловіка. Знявши чорного капелюха, я кладу його поряд та піднімаю погляд на свого чоловіка. Він не просто здивований, у нього на обличчі застигла гримаса шоку.

- Ольга?! - чую я його приглушений голос.

Не зводячи з нього погляду, я кажу:

- Пробач, що я запізнилась. Пробки, сам розумієш, - я всміхаюсь при цих словах.

- Ти вперше запізнилась... Ти.. ОЛЬГА?!

- Анна, Ольга. Ольга, Анна. Вони дуже схожі. Я здивована як ти це не зрозумів раніше. Це тебе дивує, що я була нею чи вона була мною?

Алекс витріщався на мене, як на незнайомку. Він не міг у це повірити, що пішов від своєї дружини до своєї дружини. Цікава ситуація вийшла.

- Зачекай. Увесь цей час,ти обдурювала мене? Чого ти мені раніше нічого не сказала? Я нічого не розумію. Ти одночасно була й Анною, й Ольгою. Як це можливо...

- Як бачиш, то так це можливо. Ти сказав, що не кохаєш мене й ідеш до іншої жінки, до Ольги, але ти й не знав, що Ольгою була я.

- Так, але я не знав, що інша жінка це ти, - він підскочив з місця і тикнув пальцем вказуючи на мене. - Я не хочу розлучення, віддайте мені документи, я передумав, - звернувся він до наших адвокатів.

Я подивилася на свого адвоката, він сказав мені, що рішення буде за мною.

- Ні, я хочу розлучення, - сказала я.

- Анно, ні. Розлучення не буде. Ми ж кохаємо один одного.

- Я не кохаю тебе. Наш шлюб уже давно розпався. Схожі слова, так? Здається я вже чула їх колись від тебе, - я повільно піднялась з місця і почала прямувати до виходу разом зі своїм адвокатом.

Алекс підскочив та побіг за мною, схопивши мене за руку біля самих вже дверей, він розвернув мене до себе. Так вийшло, що я опинилась в його обіймах.

Піднявшись на вшпиньки, я пошепки сказала йому на вухо:

- Ми все одно розлучимось. Це нічого не змінить.