~10~

Анна

"... Ви дуже приваблива та освічена жінка. Зустріти її у наш час - це як спіймати зірку з неба. А ви точно є зіркою серед інших жінок"

"Дякую! Та чи можна поцікавитися, ким ви працюєте? Якщо Ви вмієте робити жінкам такі компліменти, то напевно у сфері де багато людей жіночого полу?"

"Ось і не вгадали. Маю свою компанію з кібербезпеки в ІТ. А Ви?"

"Я також працюю в ІТ, а саме ігрова графіка: віртуальна та доповнена реальність. Можна сказати, що ми колеги"

"Круто! Хотілось би Вас побачити за чашкою кави, колего ;)"

~

Він запросив Ольгу на чашку кави, але чашкою кави може все не закінчитися і тоді він дізнається, що Ольга це не Ольга, а його дружина Анна.

Дзвінок телефону відволік мене від швидкого потоку моїх думок. Це був Алекс.

"Ти не забула про мене?"

"У сенсі?"

Що я могла забути..

"Принести обід на роботу своєму голодному чоловіку, наприклад"

Здається я загубилася у часі. Але я ж казала, щоб він сам собі готував їжу..

"Ти здається не зрозумів, що я казала. Мені не важко, я можу повторити. Кожен готує, прибирає та прасує собі речі сам. Чи ти думав я жартую? Я жінка і хочу мати вільну хвилинку посеред дня. Тому замов собі сам їжу в ресторані"

"Анно, ти серйозно? Що з тобою трапилося? Раніше тобі всього вистачало, а зараз ти влаштовуєш якийсь цирк"

"Цирком було наше з тобою життя. Я не хочу більше бути клоуном в ньому. Замов собі їжу, у ресторані краще приготують, ніж твоя дружина. Бувай"

"Анно, не смій кидати слухавку. Ми з тобою не догово..."

Я вже не чула, що він сказав і збиралася іти до салону краси. Трішки підрехтувати свій імідж.

Повернувшись із салону, діти вже прийшли додому зі школи. Побачивши мене вони були трішки здивовані. З білявки я зробила фарбування у світло русяве омбре. Захотілося трішки змін, вперше за 14 років нашого спільного життя я змінила в собі щось.

- Мамо, це ти? - промовила здивовано моя дочка, Єфламія.

- Так, сонечко. Трішки захотілось змінити свій імідж. Вам подобається?

- Так, - викрикнули мої діти разом.

У мить вони побігли мене обіймати:

- Мамо, ти найгарніша в нас.

- Дякую, мої любі. Я вас дуже люблю, - цілуючи кожного в лоба, я розуміла, що без них я не зможу прожити своє життя.

Коли повернувся Алекс з роботи, він не помітив у мені ніяких змін, як і не помічав мене останні роки нашого спільного життя. Це не дивно, я вже звикла до цього.

Ноутбук сповістив мене про сповіщення з сайту знайомств. Відкриваючи його, я вже знала, що це пише Алекс Ользі:

"Як пройшов твій день? Як ти дивишся на те, щоб завтра зустрітися?"

"День мій пройшов чудово. Коли ми тільки встигли перейти на ти.."

"Але ж ти не проти?"

"Ні, не проти :)"

"Давай пообідаємо завтра разом"

"У кафе "Зустріч" на вулиці Вернадській?"

"Добре, я буду там о 13:00"