~6~

Анна

Може подивитись, що там на тому сайті знайомств... Я тільки подивлюсь. Ну добре.

“Додайте свої фотографії, щоб вас могли бачити інші люди”

Ні, пізніше.

“Переглянути недавно зареєстрованих”

Переглянути.

Який він кумедний. Дізлайк.

А цей якийсь страшний. Дізлайк.

А цей.. він дивний якийсь... Дізлайк.

А цей.. мій чоловік...

Алекс?!

Це справді він?!

Що він тут робить?!

У нього є сім’я, діти, дружина. Навіщо він тут зареєструвався...

Я не відчувала, що по моїм щокам котилися сльози. Алекс.. Мій Алекс... Як він міг?! Мені треба випити...

~

“Привіт, Софі. Ти можеш говорити?”

“Анна?.. Так, так можу. Що сталося? Чому ти заплакана така?”

Я не могла промовити ні слова тільки плакала. Я знаю, що сльози не вирішать мої проблеми, але зараз це було мені необхідно.

“Анна? Ти де? Я приїду зараз”

“Дома...”

“Я їду вже. Чекай мене”

Через п’ятнадцять хвилин задзвонив домофон. Це була Софі. Впустивши її до квартири, вона одразу мене обійняла.

- Я з твоїм улюбленим вином, - сказала Софі, показуючи мені його перед обличчям.

- Пішли.

Ми пройшли до зали та вмостилися на диван. Софі принесла з кухні два келиха і вже відкрила пляшку напівсухого червоного вина. Мого улюбленого.. Алекс напевно і не пам’ятає яке я полюбляю...

При цій думці я ще більше розридалася.

- Хей, хей. Зупиняй лавину своїх сліз та поясни, що відбувається.

Замість слів я показала їй телефон.

Вона деякий час дивилась на нього мовчки. А після передала мені телефон і обійняла.

Я люблю Софі. Вона найкраща для мене. Коли вона зайшла до офісу і нам сказали, що ми будемо ділити офіс. Я одразу зрозуміла з нею хоч на край світа. Ось так тепер я сиджу в її обіймах та виливаю душу.

- Ти любиш Алекса?

- До чого питання?

-Просто скажи так чи ні.

- Так.

- Тоді у мене є пропозиція..

- Не треба, Софі. Я вже не знаю, що роботи...

- Вона тобі сподобається. Ти тільки вислухай її. Добре?

Ну як можна їй відмовити.

- Добре, давай.

- Ми його провчимо.

- Що?! Як ти це зробиш?

- Дурненька. Не я, а ти. Дивись, хто з нас знав, що він зареєстрований на тому сайті знайомств? Правильно, ніхто. Ти можеш прикинутись не собою, а якоюсь Ольгою, якій дуже сподобався твій чоловік.

- І що я буду робити?

- Звісно ж переписуватись з ним.

- А що як він захоче більшого?

- Ну ось і подивимось чи захочете він більшого. Удосконалимось у його вірності тобі, так сказати.

- Я не можу так, мені треба все осмислити на ясну голову.

- Що тут думати, Анно? Він вже зареєстрований, ми просто його перевіримо і все.

- Ти допоможеш мені в цьому?

- Ну звісно. Куди ж я дінусь.

- У тебе є парик?

- Ні.. Що ти вже замислила?

- Тобі сподобається, обіцяю.

Софі почала набирати чийсь номер.

“Доброго ранку. Чи можу я у вас замовити парик на дім?”

“Так, так..”

“Темно-чорний”

“Так, адреса вулиця Припушкенська 18”

“Добре.. Так.. Велике вам дякую, я чекаю з нетерпінням”

- Ну все. Сказали привезуть парик у районі години.

Я дивилась на Софі і була у шоці. Як вона так швидко приїхала до мене на допомогу. А я навіть не слова не написала за ці два роки. Треба змінюватись і змінювати життя навколо себе.

- Я тебе люблю, Софі.

- І я тебе, Анно, - ми обійнялися. - Добре, тоді, поки ми чекаємо парик зробимо анкету. Давай сюди телефон. Зараз все владнаю, - після цих її слів вона взяла телефон і почала змінювати настройки в анкеті. - Тебе як тепер називати?

- Ольга?

- Добре, Олю. Ким ти працюєш?

- В ІТ, ігрова графіка?

- Окей. Твоє хобі?

- Читання?

- Добре, опиши себе, яка Ольга?

- Сильна, жіночна, харизматична, енергійна. Повна протилежність мені. Так, підійде?

- Загалом.

Ми випили ще по келиху вина, коли почули звук домофона.

- Це парик принесли, я зараз повернусь. - з цими словами Софі пішла зустрічати кур’єра.

Мені не вірилось, що ми справді це робимо...

- Анно! Дивись!

Повернувши голову, я побачили на Софі парик. Чорне волосся, підстрижене під каре. Я почала сміятися, бо цей парик їй жах, як не йшов. Я навіть не могла уявити Софі з чорним волоссям. У неї з народження було біляве волосся. Справжня блондинка. Вона його ніколи не фарбувала, а тут чорний парик.

Ми не могли зупинитись сміятися.

- Годі тобі. Не думаю, що справді все так погано, - озвалась Софі.

- Подивись у дзеркало і сама зрозумієш.

Я не могла вже стримувати сміх, він лився просто, як вода.

- Ого.. І справді все настільки погано.

Наші погляди зустрілись і ми знову поринули у водоспад сміху.

- Так треба тобі приміряти. Ходи-но сюди.

- Уже біжу.

Я підійшла до Софі та вона почала одягати мені парик.

- А нічого так сидить на тобі.

- Ну таке. Мені не дуже подобається.

- А ми ще додамо чорну сукню, чорного капелюха і червону помаду. І ти будеш просто сяяти.

Через деякий час ми стояли біля кав’ярні. Софі мене фотографувала у різних позах. Я була у чорній сукні, чорному парику, чорних каблуків та чорному капелюсі і з червоною помадою. Усе як і казала Софі.

- Ти — Ольга. А Ольга сильна жінка і вона любить себе, тому покажи це, крихітко.

Я Ольга. Сильна, неперевершена, гарна жінка, якій на всіх начхати, крім себе.Зараз я Ольга, тому й виглядати маю подобаючи.

Ми розпрощалися з Софі та я почала завантажувати, зроблені Софі, оброблені вже фотографії.