Я - почуття

Я - Смак втрати

Я не з'являюсь одразу.
Першими приходять шок і мовчання. Потім — сльози. А вже потім — я.
Коли всі відійшли, коли голоси стишились, коли більше не треба бути "сильним".
Я — Смак Втрати.

Я живу у всьому, що залишилось без когось.
У чашці, яку ніхто не забирає з полиці.
У номері, що більше не відповість.
У пісні, яку тепер важко слухати.
У запаху, що зненацька повертає спогад — і стискає груди.

Я — не біль. Я — після.
Коли біль затих, але щось у тобі вже ніколи не буде, як раніше.

Я — в тому, як ти автоматично шукаєш очима людину, якої більше нема.
У тому, як зупиняєш фразу на півслові, бо згадуєш: їй вже не скажеш.
У доторках, які залишились у пам’яті. У сміхові, який чуєш уві сні.

Я не кричу.
Я — солоний.
Як сльоза, що висохла на губах.
Як кава, яку допиваєш у порожній кухні.
Як "люблю", яке зависло в повітрі, бо не встигло бути сказаним.

Я живу в щоденних дрібницях.
У фотографії, що випадає з книжки.
У порожньому боці ліжка.
У фразі "якби ж вона це побачила".
Я — гострий спалах пам’яті в моменті щастя: “Як шкода, що його тут немає.”

Мене не лікують часом.
Я не зникаю. Я стаю частиною.
Я — порожнеча, яку вчишся носити.
Тінь, що більше не болить — але завжди є.

І все ж, я не лише про біль.
Я — про те, що було справжнім.
Бо втрачають лише те, що любили.
І чим глибше я — тим більша була ця любов.

Я — Смак Втрати.
І якщо я в тобі — значить, ти жив по-справжньому. І любив колись когось по-справжньому.

Анна Зіньковська

Подобається

#3016 в Сучасна проза

У тексті є: почуття, думки авторки, важкість світу

Відредаговано: 11.06.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись