Я - почуття

Я - Розчарування

Я приходжу тоді, коли ти ще сподіваєшся.
Коли в серці ще трохи віри. Коли рука ще простягнута.
Коли ти ще дивишся на людину — і бачиш те, чого в ній більше нема.
Я — не гнів. Не крик. Не грюкання дверима.
Я — тиша, що лягає між вами.
Я — опущений погляд.
Я — порожнеча після слів: «Я думав, ти інший…»
Я — Розчарування.
Я буваю ніжним.
Починаюсь із дрібниць.
З забутих обіцянок. Із байдужого «добре». З незрозумілих очей, які вже дивляться не на тебе.
А потім стаю хвилею, що змиває все: довіру, захоплення, мрію, близькість.
Я — не раптовий. Я — накопичений.
Я зростаю там, де тебе не чують.
Де говорять, але не діють.
Де обіцяють — і знову порушують.
Я — як вода, що крапає на камінь.
Крапля за краплею — і ти більше не можеш не відчувати мене.
Я — біль без драми.
Я не змушую плакати — я змушую перестати хотіти.
Я роблю так, що ти більше не чекаєш. Не питаєш. Не віриш.
Просто — опускаєш руки.
Я залишаю шрами не на шкірі — а в довірі.
Після мене навіть найкращі слова звучать фальшиво.
Я краду блиск із очей. Роблю серце обережним. Змушую тебе будувати стіни.
Але я не зло.
Я — правда.
Я — знімаю маски.
Я показую, хто був поруч насправді.
Іноді це ранить до кісток. Але це — очищення.
Я не приходжу до тих, кому байдуже.
Я приходжу тільки до тих, хто вірив по-справжньому.
Я — Розчарування.
І після мене ти або черствієш —
або виростаєш.
Бо я не лише кінець. Іноді я - початок.

Анна Зіньковська

Подобається

#2933 в Сучасна проза

У тексті є: почуття, думки авторки, важкість світу

Відредаговано: 11.06.2025

Додати до бібліотеки

Поскаржитись