Я - Очікування

Я живу між подихами.
Між "ще не" і "може скоро".
Між повідомленням, яке не приходить, і дзвінком, що мовчить.
Я — не дія. Я — напруга перед нею.
Я — Очікування.
Я з’являюсь у кожному — ще з дитинства.
Коли ти чекав новорічного ранку, подарунків, мами з роботи.
Коли ти виглядав у вікно, бо хтось обіцяв прийти.
Я був у тобі, коли ти малим рахував дні до канікул. І в дорослому тобі — коли рахуєш хвилини до відповіді від того, хто важливий.
Я — не просто час.
Я — емоція.
Я можу бути солодкою, як передчуття зустрічі.
А можу гірчити, як порожнє очікування від того, хто знову забув.
У мені є надія.
І страх.
І тривога.
Бо ти не знаєш — станеться чи ні. Повернеться чи ні. Зателефонує. Зрозуміє.
І я тягну ці питання, мов нитку — довгу, невидиму, яку ти носиш у грудях.
Мене не люблять, але без мене не буває мрій.
Бо все, чого ти хочеш — ти завжди чекаєш.
Кохання, яке ще не прийшло.
Одужання.
Звістку.
Зміну.
Полегшення.
Себе — іншу, вільнішу, сильнішу.
Я не завжди мучитель.
Іноді я — простір для тиші.
Для внутрішнього діалогу.
Для розуміння, що іноді ти чекаєш не когось — а себе самого.
Я сиджу поруч у лікарнях, у коридорах, у вокзалах, у ліжках без сну.
Я ходжу з тобою на побачення, коли ти дивишся на двері частіше, ніж у очі.
Я з тобою на роботі, де день за днем ти чекаєш, що тебе нарешті помітять.
Я в серці тих, хто чекає листа з фронту. Або обіймів після сварки.
Іноді я — нескінченна.
Я змушую тебе прокидатись з надією — і засинати з пустотою.
Я втомлюю.
Виснажую.
Іноді доводжу до сліз.
Бо тебе ніби нема тут. Ти вже там. У моменті, що ще не настав.
Але я — не зло.
Я — дзеркало твого бажання.
Я — доказ, що щось для тебе важливе.
Що ти здатен вірити, терпіти, чекати.
Та я прошу: не живи мною завжди.
Бо в очікуванні легко втратити реальність.
Життя не тільки в тому, що буде.
А в тому, що вже є.
Я — Очікування.
Я можу бути ніжним.
Можу бути нестерпним.
Але я завжди про тебе.
Про те, чого ти так сильно хочеш.