Я - Ніжність

Я не завжди помітна.
Я не вриваюсь у кімнату з криком. Не затьмарюю сцени. Не вимагаю уваги.
Я — Ніжність. І я тихіша за тишу.
Мене можна не побачити, але завжди — відчути.
У пальцях, що виправляють пасмо волосся.
У ковдрі, яку хтось акуратно накинув, поки ти спала.
У погляді, що тримається довше, ніж треба.
У слові "обережно", сказаному замість "тікай".
Я не грандіозна. Я — деталь.
Я — у тому, як хтось чекає тебе на вулиці, навіть коли дощ.
У тому, як гладять спину під час паніки.
У сміхові, що розряджає напругу.
У тиші, що не тисне.
Я не слабкість.
Я — сила, яка обіймає замість атакувати.
Я — вибір: не підняти голос, навіть коли хочеться кричати.
Я — дотик, що загоює, не питаючи, звідки у тебе ці шрами.
Мене не купиш.
Я або є, або немає.
Я народжуюсь між тими, хто вміє бачити не лише тіло, а й душу. Не лише вчинок, а й причину.
Я приходжу туди, де дозволяють бути вразливим, без страху, що тебе зламають.
Я — не про ідеальність. Я — про справжність.
Я залишаюсь, коли втома, сльози, роздратування.
Я не тікаю, коли стає важко. Навпаки — я нахиляюсь ближче.
У мені — лагідна мова рук, повільність, довіра.
Я — чашка чаю, принесена без слів.
Я — поцілунок у скроню.
Я — голос, що каже: "Я тут. Не бійся."
Мене плутають з романтикою. Але я — більше.
Я — між батьком і дитиною.
Я — між друзями, які роками мовчки підтримують одне одного.
Я — у тварині, яка лягає на груди, коли ти розбитий.
Я — навіть у тому, як ти говориш із собою, коли вчишся себе приймати.
Мене легко зламати — і важко відновити.
Я не терплю грубість. Я вмираю там, де голос стає зброєю, а близькість — маніпуляцією.
Але якщо мене бережуть — я розцвітаю. І перетворюю буденне на святе.
Я — Ніжність.
І я не завжди помітна першим поглядом.
Але я — те, за чим сумують, навіть не розуміючи, чого бракує.
Я — те, що робить любов справжньою.
І життя — людяним.