Я - Злість

Я — не потвора.
Я — не зло.
Я — не те, що ви хочете викреслити з себе, хоч і намагаєтеся це зробити.
Я — Злість. І я жива.
Я не з’являюсь з нічого. Я народжуюсь там, де було надто довго терпіння. Де людина мовчала, стискала зуби, ковтала образи, дозволяла себе ламати, вірячи, що "так треба", "так правильно", "так чемно".
Я — не перша. Я — остання.
Остання крапля.
Мене бояться.
Бо я — гучна. Бо я ламка. Бо я не ховаюся за посмішкою. Бо коли я говорю — мовчать навіть ті, хто роками перекрикував.
Але я не руйную — поки ти мене чуєш.
Я — захист. Я — барикада. Я — рик душі, яка втомилась бути доброю для всіх. Я — правда, сказана різко, бо ніжно її не чули.
У мені — біль. Багато болю.
Біль дитини, яку не обняли. Жінки, яку знецінили. Чоловіка, якого роками змушували бути “сильним”, коли йому хотілося плакати. У мені — крик зламаних очікувань і нездійснених надій.
Я буваю гарячою — тоді ллються слова, двері гримають, посуд летить, а серце б’ється, мов барабан.
А буваю крижаною. Струмком холоду, що відрізає тебе від усього. І тоді мовчання стає страшнішим за будь-який крик.
Мене часто стримують. Випивають замість мене. Закурюють мене. Засміюють мене. Мене заганяють у тіло — і тоді тіло хворіє. Тоді починаються головні болі, тиск, утома, апатія. Бо я не зникла. Я — тут.
Я не хочу руйнувати.
Я хочу, щоб мене почули. Щоб ти сказав: “Мені боляче.” “Мені погано.” “Мені не ок.”
Щоб ти не вибачався за себе.
Щоб ти не згинався під чужими "треба".
Я — не ворог. Я — сила.
І коли ти мене приймаєш — я стаю твоїм вогнем. Я можу зруйнувати те, що тебе руйнувало. Я можу розірвати кайдани, вийти з токсичного кола, зупинити приниження. Я — твій голос, коли ти роками мовчав.
Але якщо ти мене пригнічуєш — я знайду інший шлях. Через тіло. Через зрив. Через випадкову сварку, де виллється не сьогоднішнє, а те, що копилось роками.
Я — Злість.
І якщо я тут — значить, щось пішло не так. Я не просто "буйство". Я — маркер, що в тебе всередині є щось живе, що кричить.
Тож не ховай мене.
Поговори зі мною.
Випиши мене. Виплач. Виговори. Відчуй.
І я піду. Бо я — приходжу, коли ти себе втрачаєш.
А йду — коли ти себе повертаєш.