Я - Ненависть

Я живу у вас.
Не треба мене вигадувати — я не демон із легенд. Я — ваша тінь. Я з’являюсь тихо. Я починаюсь не з крику, а з розчарування. З очікування, яке не виправдали. З довіри, яку зламали. З любові, яку не берегли.
Я — Ненависть.
Я народжуюсь у серцях тих, хто занадто довго мовчав. У тих, кого зрадили. Кого принизили. Кого не почули. Я не приходжу першою. Спочатку завжди була Любов. Але коли її розчавили, я відкриваю очі.
Я буваю різною.
Іноді я — холодна. Як лід у грудях. Як байдужий погляд. Як тиша, що ріже гостріше за слова.
Іноді — гаряча. Як вогонь у венах, як лють у тілі, що не може знайти спокою.
Іноді — отрута, що капає повільно, щодня, перетворюючи добру людину на того, хто вже нічого не чекає.
Я сиджу у переписках, які ніхто не дочитав. У відповідях, які не прийшли. У руках, що хотіли обіймати, але навчилися бити.
Я — не зло.
Я — наслідок.
Іноді мене соромляться. Ховають. Посміхаються крізь мене, мовляв, "я все пробачила". Але я не йду. Я росту всередині, поки не стаю голосом у голові, що шепоче: "Не довіряй більше нікому".
Я — не ворог. Але якщо ти годуєш мене — я зжеру тебе. Я зруйную твої стосунки, твій спокій, твою ніжність. Я зроблю з тебе людину, яка більше не здатна кохати.
Я пам’ятаю.
Я пам’ятаю всі образи, всі погляди, всі фрази, які ти намагався забути. Я зберігаю їх, як зброю. Я не прощаю.
Бо моя суть — не дати забути біль.
Я — Ненависть.
І я сильна. Бо ви самі зробили мене такою. Бо хтось занадто часто вас ображав. Бо світ не завжди був добрим. І я стала вашою бронею.
Але я не даю щастя.
Моє царство — самотність. Моя мова — сарказм. Моє тіло — стомлене серце.
І навіть якщо я захищаю тебе — я ж і отруюю тебе.
Бо я — остання стадія любові, що не вижила.
І я зникаю тільки тоді, коли ти вирішуєш: більше не жити мною.