20. Остання Спеція — Тінь Лисиці

Балкон королівського палацу здригався. Кардинал Кефір, побачивши, що його «Священна Опара Тиші» почала закипати від мого сонячного жару, впав у справжню істерику.

— ПРИПИНИ ЦЕ! — верещав він, намагаючись закрити чашу своїм білим плащем. — Ти псуєш стерильність майбутнього! Світ має бути білим! Світ має бути без смаку!

— Світ без смаку — це не світ, це папір! — я врізався в чашу всією своєю масою, зарядженою Маслом та Сіллю. 

Пролунав звук, схожий на вибух гігантського парового котла. Сіра опара виплеснулася на Кардинала, і на моїх очах він почав перетворюватися... на звичайний, знежирений скляний кефір. Його посох упав на підлогу, розбившись на друзки.

— Ми перемогли? — Еліна, важко дихаючи, опустила свій вінчик. Навколо неї лежали десятки зв’язаних лицарів Ордена. — Схоже на те, — Лора витерла свій меч об залишки розірваної сукні. — Але чому небо все ще фіолетове?

Раптом аромат дикої м’яти та малини, який я так добре знав, став настільки сильним, що затьмарив запах битви.

Ох, Кардинал був таким занудою, — пролунав оксамитовий голос із самого центру фіолетової хмари, що піднімалася над вівтарем. — Світ без смаку? Як нудно. Але світ, де все вирішує «Баланс»... це теж занадто передбачувано.

З туману вийшла Рута. Але це була не та грайлива лисиця, яку я бачив у Тіньовому Лісі. Її хвости тепер нагадували язики фіолетового полум’я, а в її руках пульсувала маленька, чорна сфера, що світилася золотими прожилками. 

УВАГА! «Око Істинного Шефа» зафіксувало критичну загрозу!] [Об’єкт: Рута — Богиня Пряного Хаосу] [Артефакт: «Серце Обраного» — створено з викраденої крихти Колобка та Хаосу Тіньового Лісу]

— Руто? Що ти робиш? — я відкотився назад, відчуваючи, як моє власне ядро болісно відгукується на ту чорну сферу.

Розумієш, солодкий мій... — вона підійшла до краю балкона, і небо над Столицею розкололося навпіл. — Орден хотів стерти смак. Ти хочеш його врівноважити. А я? Я хочу, щоб світ був ОБПЕКАЮЧИМ. Я хочу світ, де кожна мить — це вибух перцю, де вогонь не гріє, а спопеляє, де солодкість доводить до божевілля.

Вона підняла чорну сферу вгору. — Твій шматочок був останнім інгредієнтом. Твоя іскра життя дала мені владу над самою суттю тіста. Подивися на своє «дитя»! 

Зі сфери почала витікати чорна рідина, яка за секунду сформувалася у Тіньового Колобка. Він був моєю дзеркальною копією, але замість сонячного світла він випромінював морок, а замість запаху хліба від нього тхнуло гірким полином та попелом.

— [Прийом: Анти-Рецепт — Чорна Глазур], — прошепотіла Рута.

Тіньовий двійник кинувся на Грюка та Лору. Його швидкість була неймовірною. Одним ударом він відкинув вовчицю, а Грюка, нашого берсерка, просто заблокував у коконі з липкої темряви.

Це фінал, Колобку, — Рута злетіла над балконом, її очі світилися фіолетовим шаленством. — Я не буду пекти цей світ. Я його ЗАФЛАМБУЮ!

Я зрозумів: вона використала мій шматочок, щоб створити антипод всього, чим я є. Вона хотіла влаштувати «Велике Випікання» не за правилами Ордена, а за власним рецептом хаосу.

— Еліно! Твій найсильніший баф — зараз! — крикнув я. — Але я виснажена! — ельфійка тремтячими руками підняла вінчик. — Використовуй мою енергію! [Навичка: Бенкет Героїв — Максимальний рівень!]

Я віддав їй майже весь свій жар. Еліна спалахнула білим світлом і випустила заклинання «Абсолютного Дріжджового Оновлення». Це дало мені секунду, щоб прорватися крізь Тіньового Двійника.

Я зіткнувся з ним у повітрі. Світло проти Тіні. Сіль проти Попелу. Масло проти Полину.

— Ти — це я, — прошепотів я двійнику, коли ми зчепилися в магічному клінчі. — Але ти — лише мить. А я — це процес!

Я не став бити його. Я зробив те, що робить кожен справжній шеф, коли бачить зіпсоване тісто. Я почав його переробляти.

Активація ультимативної навички: Рецепт Відродження — Всесвітній Союз Смаків!]

Я ввібрав Тіньового Двійника назад у себе. Свій власний шматочок, який був отруєний хаосом Рути. Це було боляче — наче в моє нутро насипали розпеченого вугілля. Але Сіль у моєму тілі ввібрала гіркоту, а Масло пом’якшило вогонь.

— Що?! — Рута здригнулася, коли її сфера розкололася. — Ти ввібрав Хаос?! Ти ж розвалишся на крихти!

Ні, Руто, — я став гігантським, сяючим Паладином, чиї обладунки тепер були прикрашені фіолетовими рунами Хаосу, золотом Сонця та білизною Солі. — Я просто став ПОВНИМ.

Я рвонув до неї. Вона намагалася виставити щити з полум’я, але я просто пройшов крізь них. Я обхопив її своїми сяючими руками.

— Ти хотіла вибуху? — запитав я. — Ти його отримаєш. Але це буде вибух життя, а не смерті.

[Ультимативний удар: Галактичний Штрудель Нескінченності!]

Ми вибухнули. Сліпуча хвиля смаку, аромату та кольору розійшлася від палацу по всьому світу. Вона пройшла крізь ліси, гори та річки.

Фіолетове небо стало блакитним із ніжними хмаринками-безе.

Опара Кардинала перетворилася на дощ із солодкого сиропу, що напоїв землю.

Всі «Чистильники» Ордена раптом відчули такий сильний голод і любов до життя, що кинули зброю і побігли обійматися.

Коли світло згасло, я лежав на підлозі балкона. Звичайний, маленький, рум’яний Колобок. Без обладунків, без сліпучого сяйва. Просто ідеально випечений хліб.

Поруч сиділа Рута. Її вуха похилилися, а дев’ять хвостів стали звичайними, пухнастими і рудими. Вона виглядала... присоромленою.

— Ти переміг, — тихо сказала вона, дивлячись на свої руки. — Ти врівноважив навіть мій Хаос. Тепер світ... він такий різний. Кожен шматочок пахне по-своєму.

— Це і є справжній рецепт, Руто, — я ледь ворухнувся. — Світ не треба переробляти. Його треба вміти готувати разом.

Еліна, Лора та Грюк підбігли до нас. Вони були замурзані в сажі, борошні та кремі, але щасливі.