17. Солоні печери та Хранитель Смаку

Тримайтеся міцніше! — скомандував я, відчуваючи, як енергія Масла Вічного Сонця в моєму ядрі починає пульсувати в ритмі з вібрацією знизу. — Ми не підемо вгору, ми підемо до самого джерела!

Я активував режим «Сонячного Буря». Моє тіло розігрілося до сліпучого білого жару, а навколо мене сформувалося силове поле, що оберталося з шаленою швидкістю. Лід під нами не просто танув — він випаровувався з гучним шипінням, створюючи вертикальний тунель.

— А-а-а-а-а! — закричав Грюк, коли ми всі гуртом полетіли вниз у розплавлену прірву.

Падіння тривало недовго. Ми пробили останній шар крижаного склепіння і приземлилися... на м’яку купу білого, дрібного порошку.

— Фу... це не сніг, — пробурчала Лора, відпльовуючись. Вона лизнула свою лапу і скривилася. — Це сіль. Чиста, концентрована сіль.

Ми опинилися у велетенській печері. Стіни тут складалися з прозорих кристалів, що переливалися всіма відтінками синього та фіолетового. Повітря було настільки солоним, що шкіру почало пощипувати, а Суфле миттєво зморщилася, ставши вдвічі меншою. Пане... тут занадто... солоно... — пропищала вона, ховаючись під мій «дах».

[Увага! Ви увійшли в локацію: «Катакомби Забутих Сліз»] [Ефект: «Сіль на рану» — регенерація здоров’я знижена на 50%]

— Дивіться! — Еліна вказала вінчиком у центр зали.

Там, на троні з необробленого галіту, сиділа велетенська фігура. Вона була схожа на лицаря в обладунках, але ці обладунки були повністю витесані з напівпрозорих кристалів солі. У руках істота тримала меч, який здавався застиглим потоком сліз. Це був Сіль-Галем (Рівень 50, Хранитель Балансу).

Його очі спалахнули холодним білим вогнем, коли він відчув моє сонячне тепло.

— Занадто солодкі... — пробасив Галем, і звук його голосу нагадував тертя каміння об каміння. — Життя — це біль. Життя — це сльози. Солодкість — це ілюзія, що веде до гниття. Я висушу ваше серце.

— Гей, Кришталевий! — вигукнув я, викачуючись уперед і сяючи своїм новим золотим світлом. — Без солі життя прісне, це правда. Але без цукру воно гірке! Я прийшов не за бійкою, а за інгредієнтом для Нового Рецепту! 

Рецепти померли разом із Богами, — Галем підвівся, і печера здригнулася. — Лише Сіль вічна. Вона консервує історію. Ви станете частиною моєї колекції... зацукрованими муміями.

Галем змахнув мечем, і в наш бік полетіла хвиля гострих, як бритва, соляних кристалів.

— Грюку, щит! Еліно, магія бродіння! — наказав я.

Грюк виставив свою величезну сокиру, відбиваючи снаряди, а Еліна почала співати заклинання, створюючи навколо нас захисну хмару з магічної муки.

Лоро, він занадто міцний для прямої атаки! Нам потрібно знайти його «точку плавлення»! — крикнув я, використовуючи «Око Істинного Шефа».

[Аналіз об’єкта: Сіль-Галем]

Слабкість: Висока температура + Волога (Процес розчинення).

Секрет: У його грудях знаходиться ядро «Солі Забутих Сліз». Якщо його вилучити, він розсиплеться.

— Дівчата, план такий! — я почав розжарюватися до червоного. — Я стану джерелом жару. Суфле, мені потрібно, щоб ти зібрала весь лід, який ми проплавили зверху, і перетворила його на воду! Грюку, ти маєш підкинути мене прямо до його грудей!

— Зрозумів, Шефе! — Грюк схопив мене своїми лапищами. Його м’язи напружилися так, що жилет почав тріщати. — Лети, пиріжку!

Заєць розкрутився і запустив мене, як ядро. Я летів, наче метеор, залишаючи за собою слід із пари. Водночас Суфле випустила потужний потік води, що почав розмивати соляні обладунки Галема.

— НЕМОЖЛИВО! ВОДА... ВОНА ПОВЕРТАЄ БІЛЬ! — закричав Хранитель, коли його рука почала танути.

Я врізався прямо в його груди, використовуючи навичку «Божественний Скиборіз». Моя розпечена скоринка пропекла кристалічну броню, і я побачив його — велетенський блакитний кристал, що пультував енергією мільйонів невилитих сліз.

Я схопив його своїми «руками» з тіста.

[УВАГА! Ви отримали: «Сіль Забутих Сліз»!] [Системний резонанс: Масло (Сонце) + Сіль (Сльози) = Ідеальний Баланс] 

Печеру заповнило сліпуче сяйво. Галем перестав атакувати. Його тіло почало розпадатися не з агресією, а з полегшенням. Він знову сів на трон, поступово перетворюючись на звичайну соляну статую.

— Ти... знайшов баланс... — прошепотів він наостанок. — Пам’ятай... ідеальний смак... потребує дрібки горя...

Сяйво згасло. У моїх руках (чи десь усередині мого тіла) тепер було два найсильніші інгредієнти світу. Я відчував, як моя структура стає неймовірно стабільною. Тепер я не просто «гарячий», я — «збалансований». 

Еволюція навичок: Ваша аура «Затишне Вогнище» перетворилася на «Джерело Життя»] [Тепер ви можете не лише гріти, а й лікувати рани своїх друзів]

Еліна підбігла до мене і обережно торкнулася моєї скоринки. — Ти... ти став іншим на дотик. Наче... ідеально випечений багет з морською сіллю.

— Він пахне ще краще, — облизнулася Лора, ховаючи меч. — Але ми тут не одні.

З тіней печери, де раніше стояв трон, вийшла постать. Це був не інквізитор і не монстр. Це був маленький слайм, схожий на Суфле, але сріблястого кольору, у крихітній короні.

— Дякую, — пропищав срібний слайм. — Ви звільнили нашого Короля від прокляття вічного суму. Тепер ми, народ Слаймів-Монахів, ваші боржники. Але ви повинні поспішати. Орден Чорного Трюфеля вже біля входу в печери. І вони привели з собою «Великого Дегустатора».