15. Між молотом, ковадлом та розгніваними супутницями

Ранок ледь почав розфарбовувати небо у ніжні відтінки персикового крему, коли я наблизився до нашого табору. Я намагався котитися максимально тихо, але моє нове «сонячне тіло» навіть у пасивному стані випромінювало легке золотисте мерехтіння, наче я щойно випав із печі самого бога сонця.

— О, дивіться! Наша блудна булка повернулася! — пролунав голос, від якого в мене ледь не тріснула скоринка.

Біля багаття, яке вже давно згасло, сиділи три фігури. Вони не просто не спали — вони чекали.

Еліна стояла, схрестивши руки на грудях, її гостре ельфійське вушко нервово сіпалося. Лора сиділа поруч, точачи свій ніж об камінь із таким звуком, ніби вона уявляла на його місці чийсь хвіст. А Суфле просто сумно хлюпала в кошику, виглядаючи як потьмяніле желе.

— І де ми були? — Еліна зробила крок уперед. Її ніздрі раптом тремтіли. — Хвилинку... Цей запах...

Я застиг. «Око Істинного Шефа» миттєво видало мені статус моїх супутниць:

Еліна: Статус — «Рівень ревнощів: Критичний». Аура — «Вибухова мука».

Лора: Статус — «Мисливський інстинкт: Активовано». Аура — «Срібний ікол».

Суфле: Статус — «Покинутий десерт». Аура — «Липкі сльози».

— М’ята... — прошипіла Лора, підводячись на повний зріст. Вона підійшла до мене і втягнула повітря носом. — Дика м’ята і... лисячий мускус. Ти був з нею! З цією рудою пройдисвіткою!

— Дівчата, я все поясню! — я підскочив у повітря, намагаючись додати голосу авторитету. — Я ходив за Маслом! Я повернув його! Дивіться! 

Я активував свою нову ауру. Моя скоринка спалахнула чистим золотим світлом, а навколо мене закрутилися іскри сонячної магії. Замість звичайного аромату випічки, повітря наповнилося запахом священного нектару.

— О боги... — Еліна на мить забула про гнів, простягаючи руку до мого нового сяйва. — Твоя структура... вона змінилася. Ти пройшов через Вище Гартування?

— Так! — перехопив я ініціативу. — І я зупинив загін «Чистильників» Ордена! Дванадцять інквізиторів на чолі з Глютеном! Поки ви відпочивали, я захищав наш тил, щоб вони не прийшли за вами по моєму сліду!

Лора примружилася, оглядаючи мої нові «сонячні» пошкодження (яких майже не було). — Ти бився сам? Проти цілого загону? — вона з повагою хмикнула, але потім знову нахмурилася. — Але чому від тебе пахне так, ніби вона тебе... облизувала?

— Це була... частина угоди! — вигукнув я, відчуваючи, як пітніє мій м’якуш. — Лисиця знала, як активувати Масло! Вона розповіла про «Велика Кондитерську Богів» і про те, що я — Закваска Долі!

Еліна та Лора перезирнулися. Слово «Доля» в цьому світі завжди важило більше за образи.

Закваска Долі... — тихо повторила Еліна. — Це легенда, яку розповідають маленьким ельфам. Кажуть, що коли світ почне черствіти, прийде Той, Хто Змішує Світи, і принесе Новий Рецепт.

Суфле раптом вискочила з кошика і обійняла мою сяючу форму, попри жару. — Солодкий Пан тепер світиться... Тепер ми точно не загубимося в Тіньовому Лісі. Але... — вона тицьнула пальчиком у те місце, де Рута відщипнула крихту. — Тут не вистачає шматочка. Вона вкрала твою частинку!

— Я поверну її, Суфле. Обіцяю, — я ніжно підштовхнув слайм-дівчинку назад. — Але тепер у нас великі проблеми. Кардинали Ордена знають, хто я. Вони будуть полювати на нас не як на мандрівників, а як на головний інгредієнт свого апокаліпсису.

Грюк, який до цього вдавав, що спить, нарешті підвівся і почухав пузо сокирою. — Ну, раз ми тепер офіційно «Рятівники Світу на Паличці», то нам потрібно кудись рухатися. Столиця пекарів далеко, а Тіньовий Ліс кишить всякою нечистю, яка не любить яскравих ліхтарів, якими ти тепер є, Колобку.

— У нас є шлях, — впевнено сказав я, використовуючи «Око Істинного Шефа», щоб просканувати горизонт. — Я відчуваю резонанс. Десь там, за М’ятними Горами, знаходиться друга Добавка — «Сіль Забутих Сліз». Якщо ми її не дістанемо, моє сонячне масло просто спалить мене зсередини без балансу смаку.

Еліна зітхнула і почала пакувати сумки. — Добре. Але запам’ятай, «Закваско Долі»: якщо я ще раз відчую на тобі запах лисиці, я особисто замішу тебе в тісто для сухарів.

Лора просто перевірила гостроту свого меча і мовчки стала праворуч від мене. — Веди, Шефе. Мої ікла зачекалися на справжню роботу.

Ми вирушили в дорогу. Сонце вже повністю зійшло, але я знав: справжній вогонь ще попереду. Орден Чорного Трюфеля не пробачить мені поразки Глютена.