14.Сонячний гнів у Тіньовому Лісі

Я прийняв рішення миттєво. Якщо я повернуся до табору зараз, то просто підставлю Еліну, Лору та Грюка під удар елітного загону вбивць. Крім того, мені потрібно було відчути межі своєї нової сили. Тепер я не просто «тісто з душею», я — сонячний деміург у мініатюрі. 

[Увага! Загін «Чистильників» Ордена увійшов у зону видимості] [Кількість: 12 бійців. Рівень: 35-40] [Лідер: Вищий Інквізитор Глютен — майстер магії розкладання]

Тіні між деревами згустилися, і з туману вийшли постаті в сірих плащах. Вони тримали в руках дивні пристрої, схожі на вакуумні пилотяги, що висмоктували магію з повітря, залишаючи після себе лише мертву пустку. У центрі стояв високий, сухорлявий чоловік з обличчям кольору старого пергаменту.

— Об’єкт виявлено, — проскрипів Глютен, піднімаючи свою руку, що закінчувалася довгими срібними кігтями. — Почати дезінфекцію. Видалити дріжджову аномалію!

Я не тікав. Навпаки, я повільно підкотився назустріч, випромінюючи золотисте сяйво, що прорізало темряву лісу.

— Активувати «Око Істинного Шефа»! — наказав я Системі.

Світ навколо мене змінився. Я перестав бачити людей у плащах. Замість цього я бачив їхню структуру: «90% холодної магії, 5% фанатизму, 5% штучних підсилювачів». Я бачив вузли їхньої сили — тонкі нитки, що з’єднували їх із маячком у моєму тілі.

Ви прийшли за Маслом? — мій голос гудів, наче розпечена піч. — Але ви забули, що сонце неможливо очистити. Його можна тільки відчути!

— Вогонь! — скомандував Інквізитор.

Чистильники одночасно активували свої пристрої. Потоки сірої енергії, що розкладала будь-яку органіку, вдарили в мене з усіх боків. Раніше це б перетворило мене на купку плісняви за секунду. Але зараз...

— [Навичка: Сонячна Ферментація!] — вигукнув я.

Я не відбивав їхню атаку. Я почав її... перетравлювати. Моє тіло розігрілося до білого жару. Сіра магія, торкаючись моєї скоринки, перетворювалася на поживний цукор, який лише підсилював моє світіння.

— Що?! Він поглинає анти-магію?! — Глютен зробив крок назад.

— Моя черга практикуватися, — прошепотів я. — [Прийом: Променевий Заміс!]

Я злетів у повітря, залишаючи за собою дугу розплавленого світла. Рухаючись зі швидкістю думки, я промчав крізь їхні лави. Кожен мій дотик залишав на їхніх обладунках розпечений слід. Я не бив їх — я змінював їхню температуру. 

Бійці Ордена почали «запікатися» у власних обладунках. Їхня магія розкладання просто випаровувалася під тиском моєї сонячної аури.

— ТИ! ТИ ПЕРЕВЕРТЕНЬ! — закричав Глютен, випускаючи зі своїх кігтів леза чорного льоду. — [Заклинання: Абсолютне Зачерствіння!]

Він спробував заморозити мій м’якуш, перетворивши мене на кам’яний сухар. Але я лише посміхнувся (якщо це можна було так назвати).

— [Ультимативна практика: Гравітація Здобного Сонця!] 

Я миттєво збільшив свою вагу в 100 разів, при цьому не втрачаючи швидкості. Я став чорною дірою з тіста. Земля під ногами інквізиторів просіла. Глютен, притиснутий до землі власною вагою, безпорадно спостерігав, як я завис над ним, сяючи яскравіше за зірку.

— Повернись у свій Орден і скажи їм, — я приземлився перед його обличчям, випалюючи траву навколо. — Шеф повернувся на кухню. І тепер правила встановлюю я.

Я не вбив їх. Це було б надто просто. Замість цього я використав «Сонячне Клеймо» — на кожному з них тепер з’явився магічний знак у формі рум’яного бублика, який не дозволяв їм використовувати чорну магію протягом місяця. 

[Перемога! Отримано 2500 XP] [Майстерність «Золотистого Мага» підвищена до 5 рівня] [Ви навчилися контролювати маячок: тепер ви можете вмикати та вимикати його за бажанням!]

Коли останній Чистильник зник у темряві, повзучи на четвереньках, я нарешті дозволив своєму сяйву згаснути. Тіньовий Ліс знову став тихим, але тепер дерева навколо мене здавалися більш живими — вони ввібрали частину моєї сонячної енергії.

Я глянув на свої «руки» з тіста. Сила була неймовірною, але Рута була права: я — ключ до всього. І цей ключ щойно став дуже гарячим.

«Треба повертатися до дівчат», — подумав я. — «Еліна точно влаштує мені скандал за те, що я пішов сам. А Лора... Лора, мабуть, просто захоче перевірити мою нову скоринку на міцність іклами».

Я вимкнув маячок, стаючи звичайним (на вигляд) золотистим колобком, і впевнено покотився назад до табору. Тепер я знав свою місію. Я не дам їм «перепекти» цей світ. Я приготую його сам — за своїм власним рецептом.