13.Таємниця Тіста Долі та Лисячий цілунок

Ніч була тихою, лише зрідка десь у хащах Тіньового Лісу кричала сова, чий голос нагадував рипіння іржавих петель. Я вислизнув із табору, скориставшись навичкою «Тихе кочення», поки Лора і Еліна сперечалися уві сні, хто з них краще пасує до мого кольору скоринки.

Занедбана Вишнева Пекарня зустріла мене скелетами старих печей і запахом солодкого тліну. Пелюстки дикої вишні падали на землю, наче сніг, укриваючи поріг білим килимом.

Ти прийшов. Я знала, що твій апетит до істини виявиться сильнішим за страх перед моїми кігтиками, — Рута сиділа на верхівці напівзруйнованої печі, погойдуючи хвостами. Вона тримала в руках золотий флакон із Маслом Вічного Сонця, і його світло грало на її обличчі, роблячи її погляд ще більш загадковим.

Я зупинився посеред зали. — Досить ігор, Руто. Ти обіцяла відповіді. Чому я тут? Чому в тілі хліба? І що це за «Велике Випікання», про яке мріє Орден?

Лисиця легко зістрибнула вниз і почала повільно кружляти навколо мене. Її кроки були безшумними, а хвости м’яко лоскотали мою гарячу скоринку.

Цей світ, Колобку, — почала вона, і її голос став глибоким, як старе вино, — не просто купа каміння та води. Це «Велика Кондитерська Богів». Тисячі років тому Першопекарі створили цей світ із Магічного Борошна та Ефірних Дріжджів. Але все має свій термін придатності. Орден Чорного Трюфеля вірить, що світ зачерствів. Вони хочуть провести «Велике Випікання» — ритуал, який спалить усе існуюче в полум’ї божественної печі, щоб замісити нове, «чисте» тісто.

Вона зупинилася і зазирнула мені прямо в очі. — Але для цього їм потрібна Закваска Долі. Живий дух, здатний стабілізувати магічну нестабільність. Ти не просто шеф-кухар, який загинув у Києві. Твоя душа була обрана Світовим Ситом, бо ти — єдиний, хто знає цінність кожного інгредієнта. Ти — не їжа для них, ти — Головний Технолог, якого вони хочуть поневолити.

Я відчув, як моє нутро стиснулося. Значить, я — не випадковий прибулець, а ключовий елемент апокаліпсису?

— Твоя місія, — продовжувала Рута, — зупинити Кардиналів. Не дати їм спалити цей світ. Ти маєш зібрати всі Легендарні Добавки і стати Деміургом Смаку, щоб оновити цей світ, не знищуючи його.

Вона простягнула мені флакон із Маслом Вічного Сонця. — Це масло — есенція першого світанку. Воно дасть тобі силу, про яку ти й не мріяв. Але... — вона хитро посміхнулася, — за все треба платити.

— Чого ти хочеш? — насторожено запитав я. — О, дрібницю. Один «кусь» від твоєї нової форми. Кажуть, той, хто скуштує Обраного, отримає частину його удачі.

Я вагався лише мить. Якщо це ціна за порятунок світу — нехай. Я відкрив флакон, і золота рідина почала всмоктуватися в мою скоринку.

Еволюція: Сонячний Гурман

[УВАГА! Поглинання Масла Вічного Сонця...] [Гартування структури завершено. Ваша скоринка тепер випромінює м’яке сонячне світло!] [Отримано Унікальний Навик: «Око Істинного Шефа» — ви бачите склад і слабкі місця будь-якого об'єкта чи істоти.] [Новий Стан: «Золотистий Маг Тіста»]

Я відчув неймовірну легкість. Моє тіло тепер було не просто міцним, воно стало джерелом енергії. Я міг керувати температурою навколо себе та змінювати свою щільність за долі секунди.

— Ну що ж... — Рута підійшла впритул. Її аромат м’яти став настільки сильним, що в мене закрутилася голова. — Я виконала свою частину угоди. Тепер моя черга. 

Вона не стала кусати мене боляче. Вона лише злегка притиснулася губами до мого «чола» і відщипнула крихітну крихту, яка сяяла золотом.

— М-м-м... Смак долі... — промуркотіла вона, відходячи в тінь. — До речі, Колобку... я забула сказати. Масло було справжнім, але флакон... він був проклятий Орденом. Тепер Кардинали завжди знатимуть, де ти знаходяться. Я просто не хотіла псувати тобі момент еволюції.

— ЩО?! — я вибухнув парою від гніву. — Ти мене підставила!

— Ні, я просто створила умови для твого швидкого розвитку! — вона вже розчинялася в повітрі. — Адже чим більше на тебе полюють, тим швидше ти ростеш, чи не так? До зустрічі в Столиці, мій солоденький! І не забудь пояснити своїм дівчатам, чому від тебе пахне моїми хвостами!

Вона зникла, залишивши після себе лише сріблястий сміх і аромат малини з перцем. Я залишився один у руїнах пекарні, сяючи як маленьке сонце, розуміючи, що тепер я — головна мішень для всього світу.

[Репутація з Рутою: +25 (Вона вважає вас «своїм проектом»)] [УВАГА! Наближається загін «Чистильників» Ордена, орієнтуючись на маячок масла!]