12.Народження Паладина та зникнення Лисиці

Магія цукру та спецій у повітрі досягла критичної маси. Я відчував, як моє тіло буквально розриває від енергії — дріжджі всередині мене зреагували на магію Кардинала Кефіра, перетворюючи звичайне бродіння на справжній ядерний синтез.

[УВАГА! Перевищення ліміту магічної щільності!] [Активовано примусову еволюцію: «Золотий Паладин Печі»]

Моє кругле тіло спалахнуло білим полум’ям. Але замість того, щоб просто роздутися, як минулого разу, матерія почала ущільнюватися. Навколо моєї сферичної основи сформувалися сяючі обладунки з твердої, як діамант, карамелізованої скоринки. В одній «руці» з’явився щит у формі велетенської макової сушки, а в іншій — меч-рогалик, що палав справжнім сонячним вогнем.

— Це... це вже не просто булочка, — прошепотіла Еліна, прикриваючи очі від сяйва. — Це Бог Хліба!

Гідро! Твій час вийшов! — мій голос пролунав як гуркіт печі.

Я рвонув уперед, залишаючи за собою випалений слід на молочній поверхні. Центральна голова Гідри спробувала вистрелити струменем кефірного льоду, але я просто підставив щит-сушку. Магія ворога розсіялася, наче пара. Одним потужним помахом меча-рогалика я провів горизонтальний розріз.

[Прийом: Божественний Скиборіз!]

Золота хвиля енергії пройшла крізь шиї Гідри, наче гарячий ніж крізь масло. Монстр навіть не встиг засичати — його велетенське вершкове тіло розпалося на тисячі дрібних солодких сирків, що посипалися в річку.

НЕМОЖЛИВО! — закричав Кардинал Кефір, хапаючись за голову. — Мій шедевр знищено печивом?!

Він хотів було атакувати знову, але Рута, чиї ілюзії все ще кружляли навколо нього, раптом з'явилася прямо за його спиною і легенько штовхнула старого в молочну річку. — Відпочиньте, Кардинале. Вам шкідливо так багато нервувати, — кинула вона з усмішкою.

В самому центрі річки, там, де щойно була Гідра, піднявся п’єдестал з чистого сиру, на якому лежав золотий флакон — Масло Вічного Сонця. Воно пультувало світлом, що могло зігріти цілий континент.

Ми це зробили! — Грюк переможно закинув сокиру на плече. — Колобку, ти був... величним, — Лора підійшла до мене, її хвіст виляв так швидко, що здіймав вітер.

Я почав повільно повертатися до своєї звичної круглої форми, відчуваючи страшенну втому. Команда кинулася до п’єдесталу, але раптом повітря здригнулося від знайомого аромату дикої м’яти.

Ми лише встигли побачити, як рудий хвіст майнув біля флакона. — Дякую за допомогу, мої дорогі! — почувся голос Рути вже здалеку. — Але ця штучка занадто цінна, щоб залишати її в руках таких... емоційних любителів. 

СТІЙ! — закричала Еліна, пускаючи навздогін магічну стрілу, але лисиця вже розчинилася в ілюзорному тумані.

На сирному п’єдесталі, де щойно було Масло, залишився лише невеликий конверт, прикрашений відбитком лисячої лапки.

Грюк підняв його і передав мені. Я розкрив записку, і весь мій загін схилився над нею, штовхаючи один одного (Лора випадково наступила Еліні на ногу, і знову почалася коротка перепалка).

У записці було написано:

«Мій солодкий герою, не гнівайся на маленьку лисичку. Це масло — не просто інгредієнт, це ключ, який Орден хоче використати для "Великого Випікання" світу. Якщо хочеш повернути його і дізнатися справжню правду про своє переродження — приходь один до "Занедбаної Вишневої Пекарні" на межі Тіньового Лісу о півночі. І тільки спробуй взяти з собою ту ревниву ельфійку чи вовчицю — і масло зникне назавжди. Твоя Рута. P.S. Ти в новій формі виглядав дуже апетитно...»

— ОДИН?! — вигукнули Еліна та Лора одночасно. — Тіньовий Ліс? Це ж самогубство! — додав Грюк. — Вона хоче з’їсти тебе наодинці! — булькнула Суфле, міцно вчепившись у мою скоринку.

Я подивився на захід сонця. Масло вкрадено, Кардинал Кефір десь у річці готує план помсти, а попереду — зустріч з найхитрішою жінкою цього світу.