10.Сталеве тіло та вовчий гарт

Світанок ледь торкнувся верхівок дерев, коли Лора вивела мене на задній двір таверни. Повітря було свіжим, а трава вкрита холодною росою. Еліна та Суфле ще спали — ельфійка, обійнявши свій посох, а слайм-дівчинка, затишно булькаючи у порожньому горщику з-під меду.

Слухай сюди, булочко, — Лора встромила свій гігантський меч у землю і схрестила руки на грудях. Її хвіст ритмічно рухався, виказуючи зосередженість. — Ти навчився літати як метеор і рости як дріжджовий титан. Це добре. Але твоя опора — нікудишня. Якщо тебе затиснуть у кут, ти просто розсиплешся на крихти.

Я підстрибнув на місці, відчуваючи свою пружність. — І що ти пропонуєш, Лоро?

— Тренування «Вовчої Витримки». Ти маєш навчитися не просто відбивати удари, а поглинати їхню силу, роблячи свою структуру щільнішою за алмаз. Це називається «Гартування скоринки».

[Системне повідомлення: Розпочато спеціальний квест «Тренування Опори»]

Мета: Витримати 10 ударів Лори без використання магічних щитів.

Нагорода: Нова пасивна навичка «Непохитний М’якуш».

— Почнемо! — Лора раптово зробила випад. Її кулак, вкритий густим хутром, врізався прямо в мій бік.

Мене відкинуло в стіну гарбузової таверни. Система миттєво видала: [Цілісність: 85%]. — Слабкувато! — гаркнув я, хоча всередині все здригнулося. — Давай ще!

Лора посміхнулася — хижо, але з ноткою захвату. Наступні тридцять хвилин перетворилися на справжнє випробування. Вона била мене під різними кутами, змушуючи концентрувати магічну енергію в точці удару. Я вчився не відлітати, а «заземлятися», пускаючи коріння з тіста прямо в землю.

Під кінець тренування я вже не був просто булкою. Моя поверхня потемніла, набувши відтінку гартованої міді.

— Останній удар! — вигукнула вовчиця. Вона розмахнулася так, що повітря засвистіло. Я стиснувся, напружив кожен атом свого борошна вищого ґатунку і... зазвучав глухий дзвін, ніби вона вдарила по ковадлу.

Вітаємо! Ви отримали навичку: «Непохитний М’якуш» (Passive)]

Ефект: Вас неможливо відкинути назад або збити з ніг. Фізичний захист +40%.

Додатково: Ваша вага може миттєво збільшуватися в 10 разів за бажанням.

Лора важко дихала, потираючи кулак. — Непогано... — вона підійшла ближче і, нахилившись, легенько лизнула мою нову зміцнену скоринку. — Тепер ти не просто десерт. Ти — справжній боєць.

— Гей! Я все бачила! — з вікна таверни визирнула розпатлана Еліна. — Лоро! Ти що, намагаєшся його з'їсти по шматочках, поки ми спимо?! 

Це було тренування, вухаста! — відгаркнулася вовчиця. — Твій «хлібний бог» тепер міцніший за твою голову!

Шлях до Долини Молочних Рік

Зібравши речі та запакувавши зв’язаного ніндзя у візок Бориса (який ми «позичили» на невизначений термін), ми вирушили на південь. Дорога ставала все білішою — замість звичайної пилюки під ногами був дрібний цукровий пісок, а трава мала приємний м’ятний відтінок.

— Ми входимо в прикордонну зону Долини, — сказав Грюк, тримаючи сокиру напоготові. — Будьте обережні. Тут земля нестабільна.

І він мав рацію. Через годину ми вийшли до берега річки, замість води в якій текло густе, тепле молоко. Пара над нею пахла як дитинство, але береги були вкриті небезпечними «Йогуртовими драговинами».

— Дивіться! — Суфле вказала пальцем уперед. — Там хтось є!

На іншому боці річки, біля величезного скелястого виступу, що нагадував шматок сиру, стояв розкішний намет. Біля нього ми помітили Руту, яка про щось запекло сперечалася з фігурою у довгій білій мантії.

— Це ж Кардинал Кефір! — прошепотіла Еліна. — Голова південного крила Ордена! Що він тут робить разом із лисицею?

Рута помітила нас і помахала віялом, але її жест виглядав швидше як застереження, ніж як вітання. Раптом з-під молочної води почали підніматися величезні бульбашки.

— Готуйтеся! — крикнув я, відчуваючи, як моя нова «Опора» активується сама собою. — Схоже, Вершкова Гідра вирішила вийти на сніданок!

[Увага! Початок епічної події: «Битва за Молочний Брід»]