8.Вечеря, що зупиняє час, та полум'я жіночих сердець

Напруга в таверні «Чотири Копита» досягла точки кипіння. Грюк уже тримав лапу на руків’ї сокири, Еліна міцно стискала свій магічний вінчик, а Суфле почала загрозливо булькати, розширюючись у розмірах. Навпроти нас, у дверному отворі, Рута елегантно помахувала віялом, а за її спиною височіла Лора — жінка-вовк, чия присутність тиснула на присутніх сильніше, ніж гравітація.

Лора зробила крок уперед. Її сріблясте хутро на вухах здригнулося, а жовті очі сфокусувалися на мені. Вона втягнула повітря носом і видала низьке, горловий рик. — То це і є той самий «Золотий Гомункул»? — її голос був схожий на хрускіт криги. — Пахне... непогано. Але я не бачу сенсу в переговорах, Руто. Давай просто заберемо його. Моя зграя давно не їла свіжого білого хліба.

— Ой, Лоро, яка ти груба, — Рута прикрила рота віялом, але її очі хитро блиснули. — Він не просто хліб. Він — особистість. І, чесно кажучи, я б не хотіла ділити його з твоєю брудною зграєю. Він надто... витончений для ваших вовчих шлунків.

Еліна зробила крок уперед, закриваючи мене собою. — Досить! — крикнула вона. — Ви говорите про нього так, ніби він — товар на базарі! Він мій... тобто, він член нашої команди! І я не дозволю жодній з вас торкнутися його хоча б пальцем, чи то лапою! 

Я зрозумів: якщо зараз не втрутитися, таверна перетвориться на руїни, а мене просто розірвуть на сувеніри. Я підстрибнув, зробив подвійне сальто в повітрі та приземлився прямо на центр дубового столу, випустивши потужну хвилю аромату свіжої здоби і ванілі.

— ПАНОВЕ! ТА ПАНЯНКИ! — мій голос прокотився приміщенням. — Ми всі тут голодні. І я не лише про шлунок. Я про голод за чимось справжнім! Навіщо битися за один шматочок, якщо ми можемо влаштувати бенкет, якого цей ліс не бачив тисячу років?

Борис, кабан-господар, витріщився на мене. — Бенкет? З чого? У мене в коморі тільки гнила морква та старе солоне м’ясо!

Дай мені доступ до своєї печі, Борисе, і я доведу, що навіть з піску можна зробити десерт, якщо знаєш секретний інгредієнт! — я повернувся до Лори. — Пані Лоро, я бачу, що ваш меч великий, але ваш шлунок порожній. Дайте мені одну годину. Якщо моя вечеря не змусить вас забути про полювання на мене — я сам застрибну вам у пащу.

Лора примружилася. У таверні запала тиша. — Година? — вона встромила свій гігантський меч у підлогу. — Добре, малий. Але якщо це буде просто чергова прісна булка — я з’їм тебе разом із кухаркою-ельфійкою.

Велике готування

На кухні почалося справжнє пекло. Я керував процесом, наче диригент оркестром. — Еліно! Мені потрібна твоя магія «Цукрового пилу» десятого рівня! Грюк, рубай дрова так, щоб піч розпеклася до білого! Суфле, мені потрібна твоя есенція лісових ягід, але обережно, не пересолоди!

Дівчата працювали, але повітря між ними іскрило не від магії, а від ревнощів.

— Еліно, — солодко промовила Рута, яка «випадково» зайшла на кухню простежити за процесом, — ти так старанно посипаєш його пудрою... Це тому, що ти хочеш приховати його природну недосконалість, чи ти просто звикла все зацукровувати, щоб не відчувати смаку реальності?

Еліна різко розвернулася, тримаючи мішок з борошном як зброю. — Моя магія підкреслює його благородство! А ти, лисице, тільки й знаєш, як крутити хвостом навколо чужих пирогів. Іди краще помийся, від тебе тхне дешевими парфумами та підступністю!

— Дівчата, не сваріться, — втрутилася Суфле, набуваючи форми маленької дівчинки. — Колобок мій. Він теплий. Коли я на ньому — мені добре. Ви всі великі і злі, а я — його глазур. Без мене він просто сухар.

— Хто це сказав?! — Лора з'явилася в дверях кухні, її ніздрі тремтіли. — Хліб має бути ситним! Він має бути з м’ясом! Якщо він не зможе нагодувати справжню вовчицю — він не вартий уваги. Ельфійко, відійди від печі, ти занадто тендітна для такої жароти.

Я закотився між ними, відчуваючи, що зараз почнеться нова бійка. — ТИША НА КУХНІ! — крикнув я. — Еліно, ти даєш структуру. Руто, ти — пікантність. Суфле — солодкий фінал. Лоро... ти будеш першою, хто оцінить силу мого «М’ясного сюрпризу». Працюємо!

Вечеря «Серце Лісу»

Через годину в залі таверни було не проштовхнутися. На столах лежали неймовірні страви. Головним шедевром був «Пиріг Гірської Сили» — з хрусткою золотистою скоринкою (яку я особисто загартував своєю магією), начинкою з магічних грибів, оленини (яку Грюк десь роздобув) та соусом з дикої смородини від Суфле.

Я особисто підкотився до Лори з невеликим порційним шматочком, що випромінював божественний аромат. — Спробуйте, пані Лоро. Це не просто їжа. Це повага до мисливця.

Вовчиця з підозрою взяла шматочок. Як тільки вона відкусила першу порцію, її очі розширилися. Вона завмерла. Весь її суворий вигляд розчинився. Вона відчула ліс, сонце, смак перемоги і... домашній затишок, якого ніколи не мала в дикій зграї.

— Це... — вона важко сглотнула, — це неможливо. Як тісто може бути таким... сильним?

[Увага! Рівень прихильності Лори зростає: 0 -> 45 (Зачарована смаком)]

— Бачиш? — підморгнула мені Рута, підходячи ближче. — Я ж казала, що ти особливий. Лоро, тепер ти розумієш, чому він потрібен нам живим?

Лора повільно витерла рот і подивилася на мене іншими очима. — Ти не будеш з’їдений сьогодні, Колобку. Більше того... жоден вовк у цьому лісі не посміє вискалити зуби в твій бік. Але — вона зиркнула на Еліну та Руту, — я залишаюся з вами. Мені потрібно знати, чи зможеш ти приготувати щось подібне для моєї зграї.

— Ще одна?! — вигукнула Еліна, хапаючись за голову. — Скоро нам знадобиться не кошик, а цілий віз, щоб возити твій гарем!

— Гарем? — перепитала Суфле. — Це якийсь новий вид начинки? Я теж хочу!

Я відчув, як моя система видає попередження: [Увага! Рівень ревнощів у загоні перевищує норму на 200%] [Отримано навичку: «Миротворець на кухні» — дозволяє уникати бійок за допомогою компліментів]

Вечір закінчився тим, що всі в таверні були ситі та щасливі. Борис навіть не взяв з нас грошей, заявивши, що після такої вечері він може спокійно йти на пенсію. Проте, коли ми вже збиралися йти на відпочинок, Лора підійшла до мене і тихо, так щоб інші не чули, прошепотіла: