Любі читачі, це моя перша книга, нарешті я наважилася її написати. Перед початком нашої співпраці, де я пишу, а Ви читаєте та насолоджуєтеся, обговоримо правила коментування.
1. Жодних образ: ні мене, ні інших коментаторів.
2. Не запитуйте, коли продовження, сонечка, є графік. Неділя – день публікації оновлень, пізніше напишу точний час.
3. Якщо Ви побачили помилку, напишіть, будь ласка, розділ та сторінку. Жодної агресії. Дякую.
Ледь не забула, у книзі є певні епізоди мого життя, тому не все, що я пишу є плодом моєї фантазії. Не забувайте ділитися своїми враженнями в коментарях!
Приємного читання!
— Злато! Злато?
Знайомтеся, це моя мама.
— Та встаю, встаю.
А це вже я, власною персоною З прекрасним кублом на голові, в татовій сорочці, яку мені вдалося виграти в доміно. Так, мій тато нудний і надзвичайно розумний. А я його копія, але доміно це так, заради сорочки.
— Доброго ранку!
Я вже встигла вдягнутися, поснідати і покласти останню книгу до коробки. Саме в цей момент у моїй кімнаті з'являється мама в піжамі. Нічого нового, мама більш флегматична, ніж я і любить поніжитися в теплому ліжечку. Хто ж цього не любить? Проте, є різниця, коли тебе повністю утримує чоловік, ти ніде не працюєш і твоя донька всупила до найкращого коледжу в країні. І коли ти і є дівчиною, яка вступила до найкращого коледжу в країні, не плануєш виходити заміж, мріючи про блискучу кар'єру.
— Доброго. Попрошу не забувати про мій особистий простір, це вдруге за тиждень.
Так, саме тому я буду знімати квартиру самостійно. Не люблю, коли зазіхають на.. та ви почули на що.
— Доню, тато вже готовий і ви можете їхати.
Прекрасно. Чим раніше поїдемо, тим раніше приїдемо і я підготуюся до першого навчального дня.
— Златусю!
Книгу комусь на голову! Я його просила мене так не називати. Видихай, Злато, видихай.
— Татунько!
1:1.
— Златосюличко, 2:1.
— Мій татопусінько преулюблений з усіх татупусеньок, у яких є татопусеньочки, а у них інші татупусеньки! 5:2, я перемогла.
— Я не фанат скоромовок. І доню, ми будемо за тобою сумувати.
— Не забувай, що ти також колись так поїхав від своїх батьків.
Вміти запам'ятовувати та нагадувати про вигідні мені моменти з життя кожної людини в потрібний час – моя суперздібність. Тато – не виняток.
— Мамо, до зустрічі через рік.
— Златко, у тебе все вийде. Не забувай, що ти завжди можеш покластися на нас.
— Я знаю, дякую.
— Ну, що, курочки? В дорогу!
Так розпочалась моя подорож у самостійне життя, в якому не буде ненависної мною школи та однокласників. Я думала, що все буде ідеально...
— Ти не забула, що я тобі говорив про хлопців.
— Так.
— Що саме?
— Що мені час знайти собі когось і покращити ситуацію з народжуваністю в нашій державі?
— Ні, що для всього свій час. Не слухай того, що говорить тобі мама. Всьому свій час, ти обов'язково знайдеш свою людину, будь-якої статі, це може статися в коледжі, а може на вечірці. Де завгодно, розумієш? Якщо захочеш, звичайно. Просто слухай своє серце. Домовились?
Мама, марила ідеєю знайти мені хорошого чоловіка. Я розумію її, вона раніше жила дуже бідно. Все дитинство працювала, як проклята і не хоче такої долі для мене. Але зараз 21 століття, жінки мають право вибору: виходити заміж, зробити кар'єру чи зробити вибір на користь третього варіанту.
— Домовились. Ти, як завжди мене найкраще розумієш. Я хотіла сказати, що дуже вдячна вам за все.
Знаєте, іноді сумно покидати будинок, в якому ти прожила більшу частину свого життя. Виходити зі своєї зони комфорту, як зараз модно говорити. Проте, я цього хотіла і хочу, тому цей день буде найкращим у моєму житті.
— Ми приїхали.
— Так скоро?
— Ні, ти не помітила, як пролетів час, який ти провела за своєю книгою.
Читати я обожнюю і тато мене прекрасно розуміє.
— Тоді виходимо.
Тато допоміг мені занести речі до квартири, яку я орендую. Я йому безмежно вдячна за все.
— Якщо тобі не буде вистачати грошей, то..
— Ні, дякую. Ми говорили про це.
Я буду працювати та оплачувати свої рахунки сама, хоча, я майже не брала грошей у батьків за цей рік, бо підробляла.
— Яка ж ти у мене доросла. Я пам'ятаю тебе ще крихіткою, а яка ти була кумедна і..
— Все буде добре, я впораюсь. Ще раз дякую.
Схоже, що комусь також не по собі.
— До зустрічі, маленька карамелько.
— До зустрічі..
Тато поїхав.. то.. тоді чому мені так важко на душі? Це найкращий чи таки найгірший день в моєму житті?
Тоді я ще не знала, що після однієї ситуації, яка станеться цього ж дня я зможу дати відповідь на це запитання. Але про це згодом.
— Так, час розбирати речі.
Це нормально, іноді я розмовляю сама з собою, згодом ви не будете звертати на це уваги.
— Гуп-гуп! Гуп-гуп!
І кого це принесло. Знайомих і родичів у мене немає в цьому місті, залишаються лише сусіди.
— Іду!
— Привітик! Це ти нова «клієнтка» Клема?
На порозі стояв блакитноокий блондин.
— В сенсі «клієнтка»?
— Ти знімаєш квартиру у нього, правильно?
— Ні, у Мирослави.
— Це ж треба було забути, що наш холодний принц не контактує з тими людьми, які щомісяця приносять йому пасивний дохід.. так Мирослава, то його молодша сестра, а квартира належить Клему. Ти вже підписала договір?
І до кого він говорить? Точно не до мене. А, ні, таки до мене. Що він сказав? Якийсь договір. Який може бути договір? Я, квартира, яку я знімаю і хлопець, який знає її власника. Договір оренди квартири!
— Ні, я щойно приїхала.
— Не встигла?
Забула.
— То я тобі принесу.
— Гаразд.
#2213 в Молодіжна проза
#9602 в Любовні романи
#3714 в Сучасний любовний роман
Відредаговано: 28.07.2021