12

- Ірочко, дитинко, тобі вже краще? - Ірина Миколаївна кинулася до мене, як тільки ми увійшли до будівлі.

- Все добре, це просто день сьогодні, мабуть, такий емоційний, - поспішила я її заспокоїти.

- Льошо, можливо ми на сьогодні закінчимо? Дівчинка перенервувала, їй відпочити напевно потрібно.

- Та я не проти, ми в принципі й завтра можемо продовжити, - Олексій, підтримуючи Миколаївну, махнув головою.

- Навіть не думайте, яке завтра, - обурилась я. - У нас кожний день на рахунку. Давайте краще подивимося, що у нас там з рештою кімнат.

Ми пройшли далі коридором і опинилися в невеликому затишному залі з терасою. Я вийшла на неї, і переді мною відкрився чудовий краєвид на річку. Тут же спливли спогади про вечір, який ми провели з Льошею у його ресторані. І я вже майже на всі сто відсотків була впевнена, яким буде цей зал. Але потрібно було побачити й останню кімнату, щоб переконатися, що моє рішення правильне.

- А подивімося відразу і наступне приміщення, а потім обговоримо, що будемо з ними робити, - запропонувала я.

Так ми опинилися у наступній кімнаті. Вона була трішки більшою за попередню і знаходилася в самому кінці будівлі. Фішко цього залу були великі панорамні вікна з видом на маленький садок. Я побачила, як загорілися очі в Ірини Миколаївни, коли ми зайшли сюди.

- Миколаївно, а чому Вам сподобалася саме ця кімната? - Запитала я.

- Тут якось по-особливому затишно, тихо. Та й вид на сад дуже гарний, ти ж знаєш, як я люблю дерева і квіти, - із захопленням відповіла жінка.

- Так, стоп, Принцесо, а як ти дізналася, що Миколаївні сподобалося саме тут? Вона ж і слова не сказала, - здивувався Льоша.

- Хлопчику мій, жінка може захоплюватися мовчки. І по її погляді можна дізнатися набагато більше, ніж вона скаже тобі словами, - відповіла замість мене Ірина Миколаївна. - І Ірочка дуже чітко вловила мої емоції.

- Ну, гаразд, це ваші жіночі штучки, мені їх не зрозуміти, - сказав Олексій. - Мене більше цікавлять ваші ідеї щодо цих двох зал.

- Я гадаю, що тут у нас відпочиватимуть люди старшого покоління. Кімната знаходиться наприкінці коридору і тому в ній завжди буде тихо та спокійно. І наші відвідувачі зможуть розслабитись. А зайнятися оформленням цієї зали я пропоную доручити Ірині Миколаївні.

- Та ні, я не впораюся, - злякано замахала руками жінка. - Це ж така відповідальність. Одна справа займатися будинком, а тут ресторан.

- Мені подобається ця ідея, - кивнув Льоша, підтримуючи мене. - Всі наші друзі та знайомі кажуть, що в тебе чудовий смак і хвалять інтер'єр нашого будинку. Адже в тебе навіть найменша дрібничка завжди на своєму місці. Отже, я завтра чекаю твої пропозиції щодо меблів, штор та решти дрібниць.

- Ох, діти, кидаєте ви мене під потяг. Боюся, що не вийде в мене нічого.

- Ірино Миколаївно, Ви сильно недооцінюєте себе. Ви справитеся з цим завданням ідеально, я навіть не сумніваюся в цьому, - впевнено сказала я. - Ну, а зараз нам потрібно повернутися до маленької зали.

- Ви йдіть, діти, а я трішки затримаюся,— звернулася до нас Миколаївна. - Хочу подумати, як тут краще все організувати.

- Ось, відразу відчувається, що за справу взявся професіонал, - посміхнувся Олексій. - А то не буду, не вийде. Бачиш, головне захотіти.

- А я знаю, які будуть відвідувачі цього залу, - хитро посміхнувся Льоша, коли ми вийшли на терасу. - Адже коли ти зайшла сюди, то згадала той вечір у ресторані. Я вгадав?

- Ну, те, що ти читаєш мої думки, для мене не новина, - засміялась я. - Отже, ти не проти затишного куточка для закоханих пар? Мені здається, що тут просто ідеальне місце.

- Звичайно, я лише за. Навіть уявляю, як усе виглядатиме. Приглушене світло, тиха музика та шум хвиль.

Рука чоловіка лягла на мою талію і я навіть не встигла схаменутися, як він притягнув мене до себе.

- Принцесо, поряд з тобою я став романтиком, - прошепотів він і торкнувся губами моєї щоки.

- Я це помітила, - тихо відповіла я.

Хлопець ще сильніше притиснув мене до себе і закопався обличчям у моє волосся. Моя голова лежала на його грудях і я відчувала, як сильно почало битися його серце, і з кожним ударом частішало дихання. А я навпаки завмерла і навіть боялася поворухнутися. Мені було так добре і спокійно в його обіймах, що я боялася злякати це почуття. І ще я зрозуміла, що вже майже не можу чинити опір Льоші. Мені подобалося, як він цілує моє волосся, як ніжно торкається руками моєї шкіри, і від цих дотиків тілом розливається тепло.

- Мені добре з тобою, моя дівчинко, - знову прошепотів він. - І я хочу, щоб ти знала...

Я завмерла, слухаючи його, але тут у коридорі почулися кроки. Я вислизнула з обіймів і відійшла убік. І зробила це вчасно, бо до нас на терасу вийшла Миколаївна.

- Ну, як тут у вас справи? - Запитала вона. - Вирішили, як оформити цей зал?

- Так, є тут одна гарна ідея, - я глибоко вдихнула, швидко поправила волосся і посміхнулася. - Вирішили звити тут затишне гніздечко для закоханих.

- Ірочко, Льошо, ви просто молодці. Кращої обстановки для романтичних побачень і не придумаєш, - із захопленням вигукнула жінка. - До речі, на цій терасі можна навіть влаштовувати виїзні церемонії одруження. Вигляд тут дуже гарний і гріх ним не скористатися.

- А ти маєш рацію, Миколаївно, - Олексій уже встиг трішки заспокоїтися і підтримав нашу розмову, - такі заходи зараз модні. Потрібно подумати над цим питанням.

- Ну, я ж кажу, що чудова ідея. Красиво та на все життя запам'ятається. Можливо і вам знадобиться. - Ірина Миколаївна подивилася на нас та посміхнулася.

- Так, щось ми сильно заговорилися, - я вирішила терміново перевести розмову на іншу тему. - Нам ще кухню подивитися потрібно. І, якщо чесно, не знаю, як ви, а я вже їсти хочу. Ми взагалі сьогодні обідатимемо?

- Ірочко, ти маєш рацію, їсти вже дійсно хочеться, - Льоша зрозумів мене і вирішив підіграти. - Давайте швидко розберемося з кухнею і підемо обідати. Я зараз зателефоную Юрі, щоб накрили на стіл.