10

Напевно, я дуже рано розслабилася і вирішила, що на сьогодні всі сюрпризи закінчилися. Так, новина про те, що ресторан, в якому ми вечеряли під час нашої прогулянки, був власністю Олексія, виявилася несподіваною. І, якщо чесно, то я десь у глибині душі про щось таке здогадувалася і тому не надто емоційно поставилася до неї. Мені навіть було приємно, що чоловік не вихвалявся своїм дітищем, а хотів, щоб я об'єктивно оцінила його. Але те, що він повідомив далі, стало для мене справжнім шоком. Я розгублено дивилася на Льошу і не розуміла, як мені реагувати на його слова - радіти чи починати впадати в паніку. А він з надією дивився на мене і, очевидно, чекав позитивної відповіді. Я все ще була розгублена, коли почула голос Ірини Миколаївни.

- Льошо, як я за тебе рада, - радісно вигукнула вона. - Я ж казала, що з появою Ірочки ти став набагато рішучішим і перестав боятися ризикувати.

Жінка підійшла до мене і взяла за плечі.

- Дитинко, адже він так давно мріяв про цілу мережу сімейних ресторанів. Але відкривши перший, засумнівався, чи він потягне цей бізнес. Скільки я переконувала його, що потрібно пробувати, а він вперся і все. І ось нарешті мій хлопчик наважився. Я така вдячна тобі, дівчинко, що змогла розворушити його. І у вас обов'язково все вийде, я в цьому впевнена.

- Миколаївно, ти занадто квапиш події. Я, мабуть, знову поспішив все вирішити за Іру, - з тривогою в голосі промовив хлопець, - адже вона так і не дала відповіді на моє запитання.

І вже дві пари очей запитливо дивилися на мене. А я розуміла, що зараз саме від моєї відповіді залежить, чи здійсниться мрія людини, яка мені була дуже дорогою. Або своєю відмовою я зруйную всі його плани. Мені потрібно було зробити один, але дуже рішучий крок. Якось я вже відчувала такі самі почуття, коли захотіла стрибнути зі скелі в море. Мені дуже хотілося пірнути у мою улюблену водну стихію та пропустити через себе відчуття вільного польоту з висоти. Але водночас мене зупиняв страх перед невідомістю, адже раніше я нічого подібного не робила. Того разу я все ж таки зважилася. Стрибнула і пережила просто незабутні емоції. Мене переповнювали радість та ейфорія від того, що я змогла переступити через свій страх і зробити задумане.

Ось і зараз, коли на мене з надією дивилися такі близькі й рідні мені люди, я зрозуміла - потрібно знову ризикнути й зробити крок у невідомість. Але заради Олексія я була готова зробити цей крок.

- Льошо, я вже говорила сьогодні, що ти молодець, - зібравшись з думками, сказала я. - А тепер ще більше захоплююся тобою. Адже не кожна людина може впоратися зі своїми сумнівами, страхами та повірити у себе. А ти зміг і я вірю, що в тебе все вийде. - Я зробила невелику паузу та продовжила. - Ні, я неправильно сказала. У нас обов'язково все вийде. Ти навіть не сумнівайся! І хоча я ще не дуже крутий фахівець у ресторанному бізнесі, але зроблю все, щоб допомогти тобі. І...

Договорити я не встигла, бо мої слова потонули у захопленому крику Миколаївни:

- Ірочко, я знала, що ти не відмовиш у допомозі та підтримці Льошці! Діти мої, я вірю, ви тепер разом такий ресторан відкриєте, що до вас з усього міста люди ходитимуть. Як я рада за вас дітки. - Жінка схопила нас з Льошею і притиснула до себе. А потім загадково посміхнулася. - А знаєте, адже я як відчувала, вчора купила пляшечку шампанського. Думаю, нехай стоїть, а тут ось і привід його відкрити за процвітання вашого ресторану. Я схожу і принесу, а ви поки що поспілкуйтеся.

Миколаївна ще раз обійняла нас і вийшла з зали.

- Дякую тобі, Принцесо, - тихо сказав Олексій і взяв мої долоні у свої. - Ти навіть не уявляєш, якою щасливою людиною мене зараз зробила. Адже я вже кілька років виношував цю ідею й ось тільки завдяки тобі зважився на такий крок. І мені було дуже важливо, щоб ти погодилася допомогти втілити мою мрію у реальність. Якщо чесно, то я дуже злякався, коли ти відразу не відповіла на моє запитання. Гадав, що ти відмовишся і тоді мені буде набагато складніше.

- Але ж я обіцяла допомагати тобі завжди й в усьому, - посміхнулась я. - Ось тільки одне мене лякає - раптом я не впораюсь. Все ж таки, на адміністраторі лежить велика відповідальність.

- Ірочко, ти обов'язково впораєшся. У мене навіть сумнівів щодо цього немає, - впевнено сказав чоловік. - Я ж бачив, як ти вміло виконуєш будь-яку роботу у вашому ресторані. Та й дядько Микола захоплювався тобою. Говорив, що ти почуваєшся у цій сфері як риба у воді, можеш швидко знайти вихід з будь-якої непередбаченої ситуації. І навіть невдоволеного клієнта заспокоювала за кілька хвилин і він залишав ваш заклад з посмішкою на обличчі. А я йому довіряю, так само як і тобі.

Мені було дуже приємно, що Льоша вірить у мене, але в голові було ще багато запитань, які я мала поставити. Але тут у кімнату зайшла Ірина Миколаївна та вручила йому шампанське.

- Ну, що, дітки, випиймо за виконання бажань та за ваше успішне майбутнє у ресторанному бізнесі.

- Гарний тост, Миколаївно. Але є невелике уточнення. Я гадаю, що тут ніхто не сумнівається, що ми одна сім'я. Тому за наш спільний бізнес, – уточнив хлопець.

Від його слів жінка просто розквітла.

- Дякую, мій хлопчику, за добрі слова. І я обіцяю тобі, що допомагатиму вам у всьому. Все, що скажете, робитиму, навіть ремонт можу організувати.

- Ну, це вже перебір, - засміявся Олексій, - таких жертв нам очевидно не потрібно. Тим більше в приміщенні вже зроблено добротний ремонт. Нам потрібно подумати над інтер'єром, а потім уже завезти меблі, обладнання на кухню. Загалом роботи багато, але я думаю, що всі разом ми швидко впораємось.

- А скільки у нас часу для того, щоб все організувати та відкрити ресторан? - Поцікавилась я.

- Місяць і не більше, - спокійно сказав чоловік.

- Місяць? - Від подиву у мене округлилися очі. - Мені не почулося? Льошо, але ж це не реально. Добре, ми розв'яжемо питання з інтер'єром та закупимо обладнання для кухні. Але ж потрібно ще підібрати професійний персонал, та й з оформленням документів доведеться повозитися. Ти справді думаєш, що ми впораємося за місяць?