9

Олексій

***

Вже другу ніч я спав у кімнаті моєї дівчинки. Хвилювався, щоб не повторився напад. Вона нас дуже злякала, коли знепритомніла і ми не могли привести її до тями. Довелося навіть викликати швидку. І поки лікар робив уколи, я мало не збожеволів. Я боявся, боявся втратити мою Принцесу. Якось я вже відчував таке почуття страху. І я, як і тоді багато років тому, відчув неприємну груду в горлі, яка просто не давала мені дихати. І тільки-но лікар вийшов і сказав, що стан дівчини стабілізувався, трішки заспокоївся. Коли швидка поїхала, я залишив Миколаївну біля Іри, а сам пішов вирішувати ще одну проблему.

Підходячи до своєї кімнати, я ледве стримував злість, яка наче снігова куля росла у мене в грудях. Олена сиділа на ліжку у легкому халатику і тільки я увійшов, вона відразу зняла його. Напевно, будь-якої іншої миті у мене знесло б дах від її оголеної сексуальної фігури. Мабуть, дівчина на це і розраховувала, вона не раз робила зі мною такі штучки, коли відчувала за собою провину. Але в той момент я був готовий задушити її. Я дав їй рівно годину на збори й не слухаючи всіх нарікань і погроз, відвіз до аеропорту. Там вручив картку на пристойну суму і відправив за кордон, попередивши, що вона повернеться тоді, коли я дозволю. Тільки таким чином я міг забезпечити спокій моїй дівчині.

Я два дні був поряд з нею, намагався, щоб вона почувалася максимально комфортно. І наша з Миколаївною турбота дала свої результати, Ірочка почала одужувати й навіть намагалася порушувати постільний режим.

Сьогодні мені потрібно було поїхати в офіс, трішки навести лад у паперах. Я став раніше і тихенько, щоб не розбудити дівчину, зібрав свою імпровізовану постіль. Я вже збирався йти, але не стримався і підійшов до ліжка. Моя Принцеса міцно спала, а я стояв і не міг відвести погляд від неї. Я так хотів торкнутися її губ, тепло яких я досі відчуваю на своїх. Поцілувати її очі й вії, які злегка тремтіли уві сні. Вона була така беззахисна і зворушлива. І я не зміг стриматись, нахилився і притулився губами до її щоки.

- Спи спокійно, моя дівчинко, і нічого не бійся, - прошепотів я і, розвернувшись, швидко вийшов з кімнати.

На кухню я зайшов з посмішкою на губах. На душі було добре та спокійно.

- Як я рада бачити тебе в такому піднесеному настрої, мій хлопчику, - вигукнула Ірина Миколаївна. - Знаєш, мені здається, що з появою в нашому домі Ірочки ти дуже змінився. На краще, звичайно. Став життєрадісним, очі в тебе прямо світяться.

- Ох, Миколаївно, все ти помічаєш, - засміявсь я. - Але ти маєш рацію, у мене зараз стільки енергії з'явилося, я готовий гори перевернути. Ось і сьогодні прокинувся, глянув на неї й таке тепло розлилося всередині. Не знаю, що зі мною відбувається, але я таким щасливим давно себе не почував.

- Ти, Льошо, тільки не змарнуй своє щастя. А то повернеться ця ненормальна, і ти знову за нею побіжиш. Вона дівчина спритна, своє не впустить, он істерику яку на рівному місці влаштувала. Та й мстива вона дуже, як би Ірі не зашкодила.

- Ну, Принцесу я образити їй точно не дам. Та й з іншим якось розберуся.

Я поснідав і вже йдучи на роботу, попросив Миколаївну доглянути за дівчиною. Жінка сказала, що в неї все буде під контролем, і я можу не хвилюватися.

День виявився справді вдалим. Я вирішив багато питань та у піднесеному настрої поїхав додому. Дорогою купив квіти та торт, дуже хотілося порадувати своїх дам. Вони були захоплені моїми подарунками. Іринка почувалася набагато краще і ми знову були з нею на одній хвилі, жартували, підігравали один одному. І все було просто чудово до того моменту, коли я сказав про поїздку на дачу до дядька Олега і що Ігор хоче з нею поспілкуватися саме там, у домашній обстановці. Я побачив, що на дівчину звалилося дуже багато інформації й вона зовсім заплуталася в наших знайомих. Я почав розповідати про нашу компанію. Потім Миколаївна почала згадувати про ті часи, коли ми дружно відзначали всі свята. В результаті ми з нею так захопилися розмовою, що на якийсь час втратили з поля зору Іру. І коли я нарешті подивився на неї, то побачив, що моя дівчинка сидить уся бліда, вчепившись руками в край столу. Щиро кажучи, я навіть не зрозумів, що трапилося, але підійшов до неї й накрив своїми долонями її руки. Вони були просто крижані.

- Принцесо, що з тобою? Та ти холодна, як лід. Тобі погано? - Запитав я, заглядаючи їй в очі.

- Льошо, Миколаївно, можна я не поїду з вами? Не ображайтеся, будь ласка, але я краще вдома побуду. Це ваші близькі друзі, а я буду зайвою у вашій компанії. Та й з Ігорем не знаю як це все буде, я якось інакше уявляла. Вибачте, я... - Вона не договорила і, вставши з-за столу, швидко пішла до виходу. І я навіть не встиг її зупинити.

- Миколаївно, я щось не так сказав чи зробив? - Я не розумів, що сталося. Адже все йшло так добре. Я думав, що Іра зрадіє, дізнавшись, що зможе поспілкуватися з Ігорем. Та й дядько Олег їй сподобався і вона ще тоді в лікарні нормально сприйняла його запрошення в гості.

- На мою думку, ми занадто захопилися своїми спогадами й зовсім забули про те, що всі наші друзі для Ірочки зовсім чужі люди. Потрібно було запитати її думки, чи хоче вона їхати на дачу. А ми просто поставили перед фактом дівчинку. Та й з Ігорем якось неправильно вийшло. Не кожен може розслабитись у незнайомій компанії. Зрозуміло чому вона злякалася.

Ірина Миколаївна дуже засмутилася, а я зовсім розгубився.

- І що мені тепер робити?

- Потрібно поговорити з Ірочкою, заспокоїти її. Адже ви дуже добре розумієте одне одного. Вона, мабуть, у сад пішла, йди до неї.

Я вийшов на подвір'я і попрямував до альтанки, яка була в глибині саду. Відчував, що дівчина була саме там, бо любила такі затишні місця. Я не помилився, ще здалеку побачив її силует. Моє серце почало битися сильніше, я зупинився і перевів подих. Потрібно було вирішити, як правильно поговорити з Ірою, щоб вона ще більше не запанікувала. Я повинен дати їй право вибору і зважати на її рішення.