7

Кілька днів я провела у ліжку. Зі мною носилися, як з маленькою дитиною. Миколаївна приносила мені різні ласощі й змушувала їсти кожні пів години. Я переконувала її, що не можу стільки всього з'їсти, але жінка була невблаганна.

- Тобі потрібно добре харчуватися і відновлювати сили, - твердила вона.

А ще мені забороняли вставати. Добре, що хоч у туалет дозволили ходити. Решту часу я мала лежати. І якщо першого дня я дійсно відчувала страшну слабкість і не особливо рвалася підійматися з ліжка, то вранці другого дня я прокинулася і відчула, що мені набагато краще. Я вирішила, що вже можу повернутися до повноцінного життя. Але не тут то було. Мене знову змусили лягти в ліжко і пригрозили, що якщо я не слухатимуся, то вирушу прямісінько до лікарні. Злякавшись, я дала слово, що буду слухняною дівчинкою.

Але були у цій ситуації й приємні моменти. Мій любий Великий Брат майже весь час був поряд. Він поправляв мені подушку, щоб було зручніше лежати. Навіть спробував мене погодувати, але тут я вже збунтувалася, сказавши, що ложку втримати в руках я можу і самостійно. Загалом, він робив усе, щоб мені було комфортно. І ладен був виконати будь-яке моє бажання. Мені здавалося, що якби я попросила його дістати місяць з неба, то за кілька хвилин він був би в мене в спальні. У ніч після скандалу Льоша навіть залишився ночувати у моїй кімнаті. Звичайно, я намагалася вмовити його піти відпочивати, але він навіть слухати нічого не хотів. Постелив собі на підлозі ковдри й ліг спати біля мого ліжка, взявши з мене обіцянку розбудити його, якщо мені раптом стане погано. Чоловік так втомився від усіх хвилювань, що майже відразу заснув. А я не могла зімкнути очей, лежала і дивилася на нього. Уві сні він був такий розслаблений, такий справжній і дуже гарний. Мені хотілося провести долонькою по його щоці, доторкнутися пальчиком до його губ і відчути їхнє тепло.

- Господи, що зі мною відбувається. Я, напевно, божеволію, - прошепотіла я, а Льоша почув мій голос і тут же підскочив.

- Іро, тобі погано? - З переляком запитав він.

- Ні, все нормально, - поквапилася відповісти я. - Ти лягай спати. Це тобі щось наснилося.

- Ти впевнена? З тобою все добре? - Продовжував турбуватися чоловік.

- Не хвилюйся, все добре. На добраніч.

Я заплющила очі й прикинулася сплячою, а через кілька хвилин почула рівне дихання Олексія і полегшено зітхнула. Потім відвернулася в інший бік, щоб більше не бачити його обличчя і через якийсь час сама поринула в сон.

Відпочивши за ці два дні, я таки вирішила попросити, щоб мені скасували постільний режим. Переконувати Миколаївну було марно. Бо якби її воля вона тримала б мене в ліжку ще мінімум тиждень. Тому я вирішила поговорити з Льошею. Коли він увечері знову прийшов до мене і почав застеляти свої ковдри, я спробувала поговорити з ним.

- Великий Брате, можна я завтра вже повернуся до нормального життя? - Швидко заторохтіла я. - Я вже справді дуже добре почуваюся. Ви з Миколаївною своєю турботою та увагою швидко поставили мене на ноги. Я вже нормально ходжу, і голова в мене не паморочиться.

- Ах ти, маленька лисичка, - засміявся чоловік, - так красномовно почала нас хвалити. Але я не піддамся на твої хитрощі. Ірочко, зрозумій, я хочу, щоб ти нормально одужала. Адже я тебе знаю. Знову почнеш по дому все робити, прибирати, готувати. А лікар сказав, що тобі протипоказані фізичні навантаження та стреси, бо організм більше не витримає і наслідки можуть бути сумними. Тим більше тобі й руку ще не можна навантажувати. Тому я переконливо тебе прошу, ще хоч кілька днів відпочинь. Давай я тобі фільми завантажу на планшет, дивитимешся. Загалом, тобі ще потрібний спокій, і я не приймаю жодних заперечень.

Льоша сказав це таким категоричним тоном, що я зрозуміла - сперечатися з ним марно.

- Ну, добре, я послухаюсь тебе, але з однією умовою. Скажи, будь ласка, Миколаївні, щоб вона не годувала мене сто разів на день. Адже я нічого не роблю, а тільки їм. Незабаром стану товстою і негарною.

- Нічого, ти мені й пухкенькою подобатимешся, - засміявся чоловік.

Я розгнівалася і відвернулася від нього.

- Принцесо, ти що образилася? - Він взяв мене за плечі та розвернув до себе. - Та я жартую. Я обіцяю, що переговорю з нею. Але товстенька ти була б дійсно дуже симпатична.

- Ну, ти й дурник, - засміялась я і легенько вдарила його долоньками в груди.

В очах у Льоші застрибали веселі вогники, і він став схожим на бешкетного хлопчика.

- Готовий бути будь-ким. Дурнем, клоуном чи блазнем, аби тобі стало легше, і ти почувала себе щасливою.

- Дякую тобі велике за все, що ти для мене робиш, - посміхнулася йому. - Я дуже це ціную.

Я з вдячністю подивилася на чоловіка. А він пильно глянув у мої очі й замислився.

- Що з тобою, Великий Брате? - Стурбовано запитала я. - Я щось не так сказала?

- Так, ні, Принцесо, все гаразд. Я просто весь час думаю - звідки я знаю тебе?

Я завмерла від несподіваного питання, а потім поцікавилася:

- Ти точно нормально почуваєшся?

Льоша засміявся і поспішив мене заспокоїти.

- Ірочко, ти вирішила, що я збожеволів? Вибач, я неправильно сформулював питання. Просто мені здається, що ми з тобою зустрічалися ще до того, як я побачив тебе в лікарні. Я точно знаю, що бачив твої очі, але не можу згадати де.

Він знову глянув на мене, а я навіть боялася поворухнутися. Спогади про той день, коли я врятувала його, накрили мене так раптово, що в мене навіть потемніло в очах. Я інстинктивно схопилася за чоловіка.

- Дівчинко, що з тобою? Ти така бліда стала. Давай я покладу тебе у ліжко.

Він допоміг мені лягти в ліжко і сів поруч.

- Ось бачиш, тобі потрібно лежати. Ти ще дуже слабка. Я зараз принесу пігулки, які виписав лікар.

Олексій вийшов з кімнати, а я все не могла заспокоїтися. Адже він не міг мене згадати, правда? У той момент, коли я до нього підпливала, він був у такому шоку й навряд чи міг запам'ятати моє обличчя. Та й свідомість втратив майже відразу. А очі... Я не могла зрозуміти, чому він запам'ятав саме очі? Я так задумалась, що навіть не помітила, коли повернувся Льоша.