3

Господи, чому це відбувається саме зі мною? Я завмерла, відчувши на своїй щоці тепло від пальців чоловіка. Тисячі маленьких спалахів пронизали моє тіло, а обличчя просто обдало жаром. У голові панував повний хаос, і я навіть не знала, як поводитися після його слів і дотиків. Я стояла, опустивши очі й судомно шукала вихід з ситуації. А Олексій торкнувся мого волосся та дбайливо поправив мої локони.

- Вітер підіймається, - почула я трішки охриплий голос чоловіка, - пора йти, Принцесо.

Він взяв мене за руку, і ми почали спускатись. Я нарешті змусила себе підвести голову та обережно подивитися на Льошу. Його обличчя було серйозним та напруженим. Здавалося, що в нього щось відбувається. Я згадала нашу розмову з тіткою перед моїм від'їздом. Вона сказала тоді, що Льоша, мабуть, зовсім заплутався і йому дуже складно розібратися в собі. І саме зараз мені так захотілося підтримати його і сказати про ті почуття, які я відчуваю до нього. Але я розуміла, що своїми зізнаннями я зроблю тільки гірше. Я зрозуміла, що не зможу нічим допомогти чоловікові, і від безпорадності у мене на очах виступили сльози.

Заглибившись у свої думки, я навіть не помітила, що з кожним кроком Льоша все сильніше стискав мою руку. Здавалося, він боявся відпустити мене. Було боляче, але я йшла мовчки та навіть не намагалася звільнити свою руку. І не звертала уваги на сльози, що котилися моїми щоками. Ми спустилися з мосту, але мій супутник навіть не збирався зупинятися. Здавалося, що він поринув у свої думки й не помічав нікого довкола. Мене вже почала лякати його поведінка. І тут зненацька прийшла допомога. Нам на зустріч йшла літня пара.

Чоловік дбайливо підтримував жінку під руку, а вона дивилася на нього та посміхалася. Вони зрівнялися з нами та зупинилися.

- Молодий чоловіче, - чоловік став перед нами, не даючи пройти, - я, звичайно, перепрошую, що втручаюся не у свою справу. Але до жінок потрібно ставитись якщо не з любов'ю, то хоча б з повагою.

- Вибачте, я не розумію, про що ви говорите, - Льоша, нарешті, почав приходити до тями й здивовано розглядав сімейну пару.

- Синку, - втрутилася жінка, - ти ж дівчинці мало руку не відірвав. Подивися, вона в неї вже синіти починає. Близьких людей любити та берегти потрібно.

Олексій розвернувся до мене і завмер. Мабуть, до нього не відразу дійшло, що відбувається. Він глянув на мене і захвилювався.

- Принцесо, що сталося? Ти чому плачеш? - Потім перевів погляд на свою руку, якою він досі міцно стискав мою. В очах чоловіка з'явився переляк, і він швидко розтиснув свої пальці, звільняючи мою руку.

Я полегшено зітхнула і поглянула на неї. Жінка мала рацію, на зап'ясті шкіра стала синього кольору. Я швидко прикрила синець долонею.

- Іро, покажи мені руку, - попросив Льоша.

- Та з нею все нормально, просто трішки почервоніла. - Мені не хотілося його засмучувати. Але чоловік і не думав відступати.

- Я все одно побачу, що накоїв. Якщо не зараз, то вдома. Будь ласка, дай мені свою руку.

Зітхнувши, я поклала на його долоню свою.

- Але ти не хвилюйся, мені зовсім не боляче. У мене просто така шкіра. Ледве придавиш, і вже синець з'являється, - намагалася заспокоїти його.

Але по реакції Олексія я зрозуміла, що мої слова його зовсім не заспокоїли.

- Принцесо, пробач мені ідіота. Я навіть не знаю, як це сталося. Хотів організувати тобі гарний відпочинок, а в результаті приніс лише біль. Ми зараз же поїдемо до лікарні. Потрібно, щоб тебе оглянули лікарі й зробили рентген.

– Не потрібно нікуди їхати, – рішуче сказала я, – рука майже не болить. Подумаєш, невеликий синець. Від цього ще ніхто не вмирав.

- Молодий чоловіче, а дівчина має рацію, лікар не потрібен. Просто потрібно прикласти щось холодне, тоді білитиме менше, та й синець швидше зійде, - почули ми позаду себе. Сперечаючись, ми зовсім забули про сімейну пару, яка зупинила нас. А вони стояли осторонь і спостерігали за нами.

Льоша обережно взяв мене під руку, і ми підійшли до них.

- Дуже вам дякую, що зупинили мене. Бо я не знаю, чим би все закінчилося. Ви тільки не подумайте, що я якийсь ненормальний. Просто накотило щось, втомився, мабуть. От і Іринку мало не покалічив, дурень.

- Нічого, синку, у житті й не таке буває. Але завжди потрібно намагатися контролювати себе, щоб не завдавати болю рідним людям. Я ось по молодості теж стільки справ накоїв, добре, що вчасно розібрався в собі. Оксана моя натерпілася зі мною, - чоловік з ніжністю глянув на дружину. - Але ми все життя любили один одного, тому й змогли подолати всі труднощі та залишитися разом. Ось і тобі хлопче потрібно ухвалити єдине, але правильне рішення. Іноді ми не помічаємо, що наше щастя поруч з нами, варто просто простягнути руку.

- Так, Ви маєте рацію, я зробив багато помилок, і настав час їх виправляти. Я намагатимусь зробити це якнайшвидше. А Вам дякую, - чоловіки потиснули один одному руки.

- Дитино, я тобі теж хочу сказати дещо, - звернулася до мене жінка. - Відійдімо вбік, а чоловіки хай трішки зачекають.

Ми присіли на лавці.

- Я не дуже люблю лізти у чужі справи, але ви мені дуже сподобалися. Гадаю, твій хлопець добра людина і не хотів зробити тобі боляче. Тож ти його вибач, дівчинко. Наші чоловіки іноді завдають нам болю, навіть не помічаючи цього. Але якщо людей пов'язує любов, порозуміння та повага, то вони повинні розуміти та пробачати один одного. У нас з чоловіком теж всяке було. Але я ніколи, навіть у думках, не могла уявити життя без нього. Так само як і він своє без мене. І у вас також буде все добре, повір мені. Я вже багато років прожила, навчилася розбиратися в людях.

Я сумно посміхнулася і подивилася на співрозмовницю.

- Льоша не мій хлопець, але я знаю, що він не хотів мені нічого поганого зробити. Просто йому важко зараз. Він наче втратив себе.

- Та твій він, твій, - загадково посміхнулася вона, - просто ви ще обоє цього не усвідомлюєте. Нічого, мине зовсім небагато часу і все у вас налагодиться. А ти, дитино, повинна набратися терпіння та підтримувати його. Хлопцю важко буде у боротьбі з самим собою. Тож удачі тобі, дівчинко.