2

Ми всі заспокоїлися і снідали, обговорюючи плани на вихідний.

- Льошенько, ви б сходили прогулялися. Ірочка вже тиждень у нас, а ви їй навіть місто не показали. Бідолашна дівчинка, крім домашньої роботи нічого не бачить. З ранку до вечора миє, готує, прибирає. Не можна так з дитинки знущатися, — суворо сказала Миколаївна.

- А ви з Оленою хіба нікуди не ходили? Я просив її прогулятися з тобою і хоч трішки познайомити з містом, - звернувся до мене Льоша.

Чесно кажучи, від слів чоловіка я просто розгубилася і не знала, що відповісти на його запитання. Але тут мені на допомогу прийшла Ірина Миколаївна.

- Які прогулянки з Оленою?! - Обурено вигукнула вона. - Я ж тобі говорю, що дівчинка цілими днями крутиться як білка в колесі. Мене шкодує і майже сама всю роботу по дому робить. А твоя королева тільки команди роздає, а потім і перевіряє нас ходить. Нехай хоч сьогодні Ірочка відпочине. У нас стільки красивих місць у місті, є на що подивитися. Так що збирайтеся та йдіть гуляти. Вам вдвох корисно буде розслабитися.

- Так, ти маєш рацію Миколаївно, трішки відірватися від роботи нам не завадить.

Чоловік глянув на мене і посміхнувся.

- Ну, що, Принцесо, готова до екскурсії містом? Тоді йди, переодягайся, і взуття одягай зручне. Я думаю, ми пройдемося сьогодні за повною програмою. Згадаймо наші прогулянки біля моря. Ну, якщо ти, звісно, не проти довгих дистанцій?

Я від радості мало не заверещала. Адже з дня нашого приїзду я постійно перебувала вдома. І почувалася немов птах у клітці. А ще я нарешті зможу поговорити з Льошею. Адже він обіцяв влаштувати мене на роботу. Це була моя умова перед від'їздом. Я не хотіла бути утриманкою. Марина, звичайно, дала мені гроші на перший час і я після приїзду хотіла віддати їх Льоші. Але він категорично відмовився і сказав, що достатньо заробляє. І може забезпечити всім необхідним мене та Олену. Як ви розумієте, мене зовсім не влаштовувала перспектива сидіти на шиї у чоловіка. Я хотіла сама заробляти й не бути залежною від будь-кого. Я допомагала Миколаївні, адже роботи по дому було дуже багато. Але мені хотілося більшого. І ось, нарешті, маю можливість попросити Льошу виконати його обіцянку. Тому, почувши пропозицію чоловіка, я радісно закивала головою.

- Великий Брате, ти ж знаєш, як я люблю прогулянки. Далекі дистанції, якщо ти пам'ятаєш, мене не лякають. А ще мені потрібно з тобою про дещо поговорити. - Але тут я глянула на стіл, завалений тарілками, і трішки пригальмувала. - Я тільки допоможу Миколаївні прибрати та перемити посуд, і підемо мандрувати.

- Навіть не думай, - обурилася жінка, - я сама все приберу. А ти біжи одягатися, Льоша страшенно не любить довго чекати.

- Це не той випадок, що потрібно довго чекати, — засміявся Олексій. - Ця дівчинка, як універсальний солдат, одягається за кілька секунд. Я вперше сам був у шоку.

- Ну, це ти перебільшуєш, Великий Брате, - посміхнулась я. - Декілька секунд це голосно сказано. А ось кілька хвилин цілком реально. Це я можу.

Ми переглянулись і весело засміялися. Нас підтримала і Миколаївна.

Але веселощі тривали недовго. На кухню ввійшла Олена. Ну, звичайно, як без ложки дьогтю в бочці меду.

- З якого приводу такі веселощі, можливо, поділитесь, - спробувала зобразити посмішку сестра.

- Та так просто гарний настрій, - стримано відповів Льоша. - Збираємось з Ірою пройтися. Хочу показати їй місто. Адже ти не виконала моє прохання, хоча обіцяла прогулятися з сестрою.

- Але ж ти знаєш, що я дуже зайнята. У салоні багато роботи. Ось я й замоталася, часу зовсім не було.

- А давати розпорядження та завантажувати роботою у тебе час був? - Чоловік вже ледве стримувався, щоб не перейти на крик.

Очі в Олени забігали. Було видно, що вона не знає, як викрутитись з цієї ситуації.

- Любий, я зараз же виправлюся. Піду переодягнуся і ми з сестричкою кудись сходимо.

- Та ні, можеш займатися своїми справами. З Ірою піду я. А ти, до речі, можеш допомогти Миколаївні посуд помити чи приготувати щось. Не все ж команди роздавати, іноді й попрацювати корисно.

– Але я можу піти з вами. Адже втрьох веселіше, - Олена доторкнулася до руки Льоші й зазирнула йому в очі. Мабуть, це був її випробуваний метод упокорення непокірного. Але сьогодні був очевидно не її день.

Чоловік скинув її руку і з неприхованим роздратуванням відповів:

- Я гадаю, що твоя присутність буде зайвою. Ми й удвох можемо чудово провести час. Принцесо, через п'ятнадцять хвилин чекаю на тебе біля входу.

Олексій різко розвернувся і вийшов з кухні. Я поспішила за ним. Але вже біля дверей сестра схопила мене за руку. Вона з неприхованою злістю дивилася на мене і вже відкрила рота, щоб сказати мені якусь гидоту. Але на допомогу мені поспішила Ірина Миколаївна. Вона підійшла до Олени й, дивлячись їй у вічі, сказала:

- Зараз же забери руку від дівчинки, інакше я за себе не ручаюся!

У погляді жінки було стільки рішучості, що сестра, мабуть, злякавшись, відпустила мою руку.

- Іди, Ірочко, вона тебе не чіпатиме, - звернулася до мене Миколаївна. - Хорошого вам відпочинку.

Я подякувала їй і побігла до себе в кімнату.

Швидко переодягнувшись, я спустилася на перший поверх і вийшла з будинку. Надворі на мене вже чекав Льоша.

- Молодець, Принцесо, швидко впоралася. Ну, що, сідай у машину. Зараз під'їдемо ближче до центру, а там далі пішки. Ти готова підкорювати та вивчати нові місця?

- Звісно, готова, - відповіла я і поспішила до машини.

І поки я до неї йшла, відчувала на собі чийсь погляд. Я озирнулась і побачила у вікні Олену. Навіть на відстані я відчувала, з якою злістю вона дивиться на мене. Я знала, що сестра не пробачить мені цієї прогулянки з її чоловіком, і коли буде слушний момент, обов'язково помститься. Адже вона майже завжди контролювала мене і не дозволяла залишатися з ним наодинці. Бо боялася, що я розкрию Льоші всю правду про його чудовий порятунок. І тоді вона більше не зможе його утримати, бо миттєво з його рятівниці перетвориться на брехуху. Але мені зараз було просто начхати на злісний погляд сестри. Я нарешті вирвалася з будинку, і вже передчувала море нових вражень. І найголовніше - зі мною поряд був найкращий, коханий мною чоловік. А все інше було байдуже.