Я увірвалася у будинок, широко відчинивши двері й з порогу радісно закричала:
- Миколаївно! Олено! Великий Брате! Де ви? У мене для вас просто надзвичайна новина!
Дивно, але на мій поклик ніхто не озвався. Завмерши на секунду, я пішла коридором. Дивно, адже зазвичай у такий час всі близькі були вдома. А я мала терміново розповісти їм про те, що нарешті моя мрія здійснилася. Мене просто розривали емоції й потрібно було поділитися ними з рідними людьми.
Я вже уявляла, як зрадіють Миколаївна та Льоша, а можливо й сестра нарешті похвалить мене.
Я майже дійшла до кухні, коли на зустріч вибігла Ірина Миколаївна. Вона схопила мене за руку і потягла до своєї кімнати. Від несподіванки я мало не впустила торт, який купила, щоб відзначити мій тріумф. Але в останній момент встигла таки його втримати й тепер з подивом стояла і дивилася на стривожену жінку. Я ще ніколи не бачила її у такому стані. Завжди стримана і спокійна, вона просто тремтіла від хвилювання.
- Миколаївно, що трапилося? Вам погано? Можливо, швидку викликати? - Стурбовано запитала я, зовсім не розуміючи, що відбувається.
- Ой, Ірочко, не потрібно швидку викликати. Я вже пігулок сама напилася, але все не можу заспокоїтись, - запинаючись, промовила жінка. - Тут таке було...
Олена та Олексій так сварилися... Ти знаєш, що я ніколи не підслуховую, але вони так голосно кричали. Чула, що про тебе щось говорили. Я навіть з кімнати боялася вийти. Потім двері грюкнули, а на кухні щось гриміти почало. Тут вже я не витримала, вирішила подивитися, що там діється. Відчинила двері, а там Льоша посуд б'є. Він почув, як двері рипнули й так на мене подивився... Господи, дитинко, я стільки років у цьому будинку живу, ніколи його таким не бачила. У нього в очах стільки злості було. Я зовсім не впізнала мого хлопчика. Він і зараз сидить на кухні. Щоправда, пів години там тихо.
- А де ж Олена? - З тривогою запитала я. Я, якщо чесно, вже почала не на жарт нервувати. Миколаївна чула, як у розмові згадувалося моє ім'я. Невже Льоша вирішив все-таки остаточно порвати стосунки з моєю сестрою і розповів їй про ті почуття, які ми відчували один до одного?
- Точно не знаю, але гадаю, що пішла і, на мою думку, з речами. Я хотіла перевірити, чи все з нею гаразд і пішла до її кімнати. Постукала, але ніхто не відповів. Тоді я зайшла та побачила, що речей немає. Не знаю, що там сталося у них, але гадаю, що нічого хорошого.
Я була просто шокована розповіддю Миколаївни. Адже вранці, коли я йшла з дому, все було спокійно. Правда, сестра напередодні прийшла знову дуже пізно, але для неї це було в порядку речей. І на її пізні приходи вже ніхто не звертав уваги. То що могло статися за час моєї відсутності? Я просто губилася у здогадах. Тому вирішила піти та дізнатися все сама.
- Я піду, подивлюся, що там з Льошею. Може, він мені розповість, що трапилося.
- Ірочко, я гадаю, що це погана ідея. Я тебе не пущу до нього. Мене й досі трясе від його погляду. Повір, тобі не варто йти туди. Давай трішки зачекаємо. Нехай він заспокоїться, а згодом я сама піду до нього і про все розпитаю.
- Ми поки будемо чекати, він може дурниць наробити. Ні, не тягтимемо, - рішуче сказала я. - Зараз піду і все дізнаюся. Ви ж знаєте, він мені нічого поганого не зробить.
- Дівчинко моя, я тебе прошу, не ходи до нього. Чує моє серце, що нічим добрим це не закінчиться, - почала голосити жінка, але побачивши мою рішучість, здалася. - Добре, йди. Тільки я стоятиму під дверима.
- Ну, ось і домовилися, - посміхнулася я. - Тільки Ви повинні мені пообіцяти, що зайдете туди лише у крайньому разі, коли почуєте, що ситуація виходить з-під контролю.
- Я все зроблю так, як ти скажеш, - пообіцяла жінка.
Звичайно, я не знала, як потрібно поводитися в ситуації, що склалася, але вирішила, що зможу спокійно поговорити з чоловіком. Адже ми завжди розуміли один одного з півслова та пів погляду. Тому я рішуче смикнула двері й зайшла на кухню.
– О, кого я бачу! Наша Принцеса своєю персоною, - з явним сарказмом у голосі промовив чоловік.
- І тобі привіт, Великий Брате, - відповіла я, посміхнувшись.
- І як все пройшло? Чи вдалося отримати бажане? - Злісно посміхнувся він.
Я стояла розгублена і зовсім не могла зрозуміти, чому Льоша розмовляє зі мною таким тоном. Але я спробувала спокійно відповісти.
- Так, все просто чудово. Ігор затвердив мене на роль. Щоправда, вона не велика, але моя героїня мені дуже подобається. Ось я і тортик купила. Думала, відсвяткуємо.
Я неквапливо підійшла до столу, щоб поставити торт і відразу ж помітила пляшку, яка стояла на ньому. Більш ніж половина рідини в ній вже не було. Я здивовано підняла очі на чоловіка.
- Що ти так дивишся на мене? Хотіла відсвяткувати, зараз організуємо.
Льоша дістав ще одну склянку і розлив вміст пляшки, а потім простяг її мені.
- Я не питиму, - відштовхнула я його руку, - і тобі, мабуть, вже вистачить.
– Ну, це не тобі вирішувати. - Чоловік одним махом випив вміст однієї, а потім і іншої склянки. А потім з люттю жбурнув ними об стіну.
Від звуку скла, що б'ється, я підскочила, а потім подивилася на нього і почала повільно відступати до дверей. Тепер я зрозуміла, що так налякало Миколаївну. В очах Льоші було стільки злості, він очевидно не контролював своїх дій. Тому я вирішила піти, щоби не загострювати обстановку.
- І куди це ти зібралася, Принцесо? Адже ти хотіла свята. Отже, веселитимемося.
- Та ні, мені вже щось перехотілося святкувати, - прошепотіла я й озирнулася, щоб подивитися, скільки ще мені залишилося пройти до рятівних дверей.
І тут майже над головою я почула грізне шипіння:
– Стояти! Ми ще не обговорили твої успіхи на театральних підмостках. - І одночасно з цими словами мене схопили в оберемок і притиснули до стіни.
Я з жахом побачила спотворене ненавистю обличчя Олексія, яке було буквально за кілька сантиметрів від мого. Страх скував мене. Я не могла навіть поворухнутися. Не могла повірити, що цей агресивний чоловік ще вранці був моїм улюбленим Великим Братом.
#998 в Любовні романи
#231 в Короткий любовний роман
#481 в Сучасний любовний роман
заборонене кохання, складні відносини, перше та єдине кохання
Відредаговано: 14.01.2023