Глава 26. Нова зустріч

— Ти ж розумна дівчинка, ти б цього не допустила. — Він дивився мені в очі,  чекав, що я скажу — «та це просто жарт». — Хто знає?

— Ніхто нічого не знає. І навіть за дитину ніхто. Це був би ще один привід... щоб мене зґвалтували.

— Примусово? — голос його злегка здригнувся.

— Мг. — Він міцніше обійняв мене, і я відчула, як шалено б’ється його серце. Тілу було тепло і страшно одночасно. Раптом у двері постукали — у кімнату зайшов якийсь чоловічок.

— Вам передали документи, тримайте. — Він поклав конверт на стіл і негайно вийшов. Ми мовчки розгорнули листа. На аркуші — записка:

«Сьогодні 23:48, «адреса». Хочеться поговорити. Один на один.
Жан Каполь»

Ми з Джексфордом переглянулися.

Джексфорд Вільямс

Я ніколи б не залишив її саму. Особливо тепер, коли дізнався про її стан — я буду поруч. Незважаючи на все, що між нами було, світ жорстокий, а мій — ще жорстокіший. Але я зроблю все, щоб вона не опинилася з ним знову поруч. Я вже не сподіваюся на те, що колись вона буде зі мною; розумію, що під її серцем росте ще маленьке життя, і за нього я готовий вбивати.

Ми під’їхали до порожнього, закинутого приміщення і вийшли з авто. Ліліан крокувала попереду, я — за нею; решта лишилися біля машин. Усередині приміщення було просторо — як у покинутому театрі. На сцені сидів незнайомий чоловік, поруч — ще один стілець. Ми зрозуміли, куди йти.

— Я просив один на один. — голос у залі був холодний.

Ми проігнорували його і піднялися на сцену. Ліліан сіла, я залишився стояти позаду. Він мені здавався знайомим — щось в його голосі точило пам’ять.

— Ми вас слухаємо, — промовила Ліліан твердо.

— З чого почати? — він посміхнувся куточком губ.

— Почніть з того, хто ви.

— Люба, ти прекрасно знаєш, хто я. — Від цього «люба» мені стало гидко; кулаки стиснулися, всередині щось перекинулося.

— Ви той, хто копається під моє життя, — холодно сказала Ліліан. — Лізе туди, куди не слід. — В її очах був тільки вогонь, ні грама страху.

— Знаєш, я не люблю брехунів. Тим паче, коли брешуть моєму брату. — Він розглядав нас, ніби рахував наші реакції.

У моїй голові пронеслася думка: це брат Ендрю? Ні, не може бути...

Ліліан здригнулася по плечах. Вона відчувала, як щось у ній тріскається все далі — порожнеча зростала, але картина складалася. Та не вистачало одного пазла.

— Що за маячня? — прошепотіла вона. Ендрю ніколи не говорив про брата.

Якийсь тип підходить, виносить стіл і кладе пачку фотографій — дружина, батьки, двоє синів: Ендрю і Жан.

— Цього достатньо? — запитав він.

— Але він же казав, що в нього нема старшого брата, — Ліліан не вірила.

— Казав, що в сім’ї він один. — чоловік знизав плечима. Його це не задовольнило.

Він почав постукувати пальцями по столу, очі не відривалися від нас.

— Але це не змінює факту: ти живеш у нашому світі, а ховаєш від нього правду. Ти водиш його в оману. Ти не втомилася брехати?

Я підвівся, підперла ліктями стіл і підсунула фотографію ближче — його погляд зробив маленький стрибок.

— Послухай, — сказала я голосно. — Ніхто, навіть якщо запитати, не скаже, хто ти насправді. Твоє ім’я для них — пустота. Я вигризла собі місце тут, і ти зараз говориш про «наш світ»? Він мій. Мій!

— А чому він нічого не казав про тебе? Чому не пускає тебе до свого мирного життя? — Він не чекав, що я поставлю питання першою. — Я знаю причину. Для нього ти — ніхто, бо ти «тут», а не «там». Він не вірить у цей світ, а ти на ньому робиш гроші, ти живеш цим.

- Ти не відповіла на мої питання? 

Джексфорд лізе в кишеню свого піджака та щось дістає. Він кидає на стіл ті самі фотографії, де Ендрю підняв руку на мене.

— А ти відповіси на ці питання? Ти так його захищаєш, що бідного дурня обманюють, — прошепотів Джексфорд, підсуваючи фотографії під ніс опонента. — Старший брат, що скажеш?

Його сині очі пробігли по моєму обличчю. Він тяжко видихнув і звернувся до Джексфорда, але не дивився йому в очі.

Він ще вийняв з піджаку фотографію. Ендрю цілує іншу жінку у нашій вітальні, руки на її талії.

- Ну що? Ти як чоловік маєш розуміти кого ти захищаєш. 

Я ледве стримувала напруження. На другому фото в мені не здригнулося нічого, тільки одно — підступна огидa, що росла з кожним кадром.

— Ой, так він не лише б’є — він ще й зраджує. І до того ж, вбив вашого племінника. А може, племінницю. Хто вже знає? — Жан стиснув свою чорну кофту, обличчя скам’яніло.

— Що?! — очі Ендрю наче вирвалися з орбіт.

— Я була вагітна, коли він бив мене. — я відвела очі. Його рука машинально прикрила обличчя.

— Я хочу розібратися у брехні... — Жан тихо втнув. — І тут уже не лише про брехню, тут — з ним самим треба розібратися.

— Почнеш раніше, ніж я — я тебе швидко поховаю, — прошепотів я, не відводячи погляду.

Жан опустив голову. Він закрив обличчя долонями.

— Попросимо тебе нічого не говорити йому. Він обов’язково звернеться до тебе — ти в мафії, ти можеш через своїх знайти її, бо Ліліан пропала. Якщо що — знайдемо одна одну. — Взяв Ліліян за руку, і ми рушили до виходу.

Через два місяці

Джексфорд Вільямс

Сьогодні у Ліліан — скринінг. І саме сьогодні скажуть стать дитини. Вона хотіла їхати сама, але я просто не дозволив. Вона живе в моїй квартирі; я — недалеко, разом із братами і Масімо. Вона довго відмовлялася: «У мене є своя квартира, навіщо мені твоя?», але тепер я знаю, що тут вона в безпеці.

За ці два майже три місяці нічого не змінилося. Ендрю погрожує дедалі сильніше — і Ліліан це лякає. Їй зараз не можна нервувати. Тому я взяв її сім-карту на свій другий телефон і підглядаю, що він їй пише, поки вона спокійно живе.

Заходжу в квартиру — бачу, як вона взувається.