Глава 21. Лист від минулого

4:46

Ніч.
Усі сплять, але не я. От хоч убий — не можу. Хвилювання та погане передчуття були зі мною ще з самого вечора. Джейден так і не відповів, і це лише погіршувало ситуацію.
Раптом пролунав дзвінок у двері. Кому не спиться о такій порі?

Я дістала пістолет із прикроватної тумбочки й почала спускатися вниз. Ендрю знає про нього — мовляв, для самозахисту. Я простогнала, розуміючи, що доведеться йти аж на вулицю до воріт. Надворі нікого не було, провірила.
Відкривши хвіртку, я побачила коробку та записку.
Я вже майже почала думати, що там може бути — вибухівка, щурі, людські кінцівки... Як ми це "любимо". Але згадала, що ніхто не знає, де я живу та тут такими речами не займаються.

Я підняла коробку з запискою й попрямувала на кухню. Поклала пістолет біля всього цього на стіл, щоб узяти ніж. На самій записці зверху було написано:
"Відкрий коробку, а потім лише записку."

Відкривши коробку, я побачила пістолет.
Відчуття було, ніби мене просто немає в кімнаті. Я застигла на місці. Не могла повірити. На ньому була моя гравіровка. Я дивилася на нього хвилин десять, якщо не більше. Узявши його до рук, довго роздивлялася й, так би мовити, приміряла до руки. Потім відкрила записку:

Привіт, моє лисеня.
Ти щаслива — це всі бачать. Але не я.
Я бачу, як він не може дати тобі те, чого ти хочеш.
Він навіть заборонив тобі просто піти з ним постріляти по мішенях. Це смішно.
Він хоч пістолет у руках тримати вміє? Чи тільки свій... пістолет?

З такою, як ти, треба вміти не лише за себе постояти, а й за тебе.
У тебе нове життя — молодець.
Цього разу не сховалась.
Хоча ні, сховалась. Але не від нас — від себе.

Я думаю, ти вже чула про нас. Але зараз не про це.
У мене є інформація, яка тобі дуже сподобається. І ще є кілька моментів, які треба обговорити.
Ти знаєш, де мене знайти.

Твій Д.В.

В мені кипів адреналін.
Ми й справді хотіли піти постріляти. Ну, як "ми"... Я. Але Ендрю скасував запис у останній момент.
І знову це починається. Незрозумілий початок кінця.

***

6:30

Більшу частину часу я витратила на дорогу. Часу обмаль. Я забігаю до свого офісу. По дорозі викликала всіх головних. Коли я зайшла до кабінету, всі вже були на місці: Джош — головний з легального бізнесу. Джейден — заміняє мене, коли мене нема. Рейчел — наш хакер. Саймон — постачання зброї, зв’язок з іншими каналами, наші вуха.

Тут я в своїй тарілці. Тут мені не треба прикидатися — я справжня.

— У нас великі проблеми, — сказала я, сідаючи у своє крісло.
Чоловіки заворушилися.

— Не думав, що ти так швидко приїдеш, — як завжди кинув Джейден.
Я закотила очі й відповіла:

— У мене мало часу, щоб жартувати. Мені Вільямс надіслав посилку і записку.

Саймон поперхнувся.

— Що? Але як?.. — Рейчел поділилася своїм здивуванням.