Глава 12. Вони самі цього чекають

Вони такі смішні, зараз сидять навпроти мене й спокійно дивляться мені в очі. Намагалися мені насолоти та не вийшло, бідненькі.

-Ви на приколі, ви хочете війни? Чи не так? -Кіліян та Себастьян подивилися на Джексфорда.

-У нас теж багато питань.- Кіліян перевів свій погляд на мене. Я перша задала питання але мені більш цікаво почути їх запитання.

-Ого, я слухаю.

-Тебе ж викрали, як..- Не закінчивши свою промову я перебила Кіліяна.

-Так.

-Як ти вибралась?- У нас здається діалог буде йти тільки з ним, бо у інших язики важкі, можливо. Але їх цікавить лише як я вибралась. Краще б не цікавились мною, а поцікавились що буде далі.

-Там є свої люди. А тепер з цього моменту я буду задавати питання. Як давно ви бачились із батьками? -Бігаю очима по цих трьох полудурках.

-Давно, вони в Іспанії. -Себастян звертається до старшого. -Так же?

-А тут я не знаю. -Встаю з стільця після відповіді Джексфорда. Кладу лікті на стіл таким чином, що моя голова була на долонях.

-Звісно, ти не знаєш бо вона не вдома. - Я намагаюсь не видати себе та тільки трішки посміхнутися. Але й це його вивело. А я казала що зі мною грати не треба. -Випрямившись я йду до дверей, щоб закрити їх.

-В якому сенсі? -Старший встав та повернувся в мою сторону, а двоє просто повернулись до мене.

-Не хвилюйся, їх там кормлять, є ліжко, ванна та кухня.- Джек підривається з місця, став близько до мене діставши пістолет.

-Ліліян, де вони?- Його пістолет вже був біля моєї скроні.

-Вільямс, думай гарно. На якій ти території, чиї люди зараз стоять за дверями та з ким розмовляєш. -Трішки прищуюючи очі далі промовляла.- Тобі ж не вигідно зараз застрелити мене, подумай про наслідки. Вони у вас.

-Тобто? -Кіліян теж включився та опустив Джека руку разом з пістолетом.

-Мені просто треба було виграти час. Вдачі.