Глава 11. Кінець вечірці

Охорона пропустила нас без проблем. Зайшовши в середину, я побачила велике приміщення та багато чоловіків мафіозі. Я прекрасно зрозуміла, що це, так звана сходка мафіозі. 

-Bambola,il tuo vecchio amico ti sta aspettando qui. Vieni, ti porto da lui.(Куколка,твій старий друг чекає на тебе. Ходи, я відведу тебе до нього.) -Ворон бере мене за руку й веде через натовп людей. Впізнала я декількох донів. Він віддає мене комусь. Хто це?

-Chi sei?. (Хто ти?) -Його рука ослабла, він повернувся до мене й тільки зараз я зрозуміла який цей чоловік високий.

-Лисичка, як це тобі промили мізки, що ти навіть не пам'ятаєш своїх старих друзів? 

-Що? -Дивлюсь в його темно-сині очі. Нічого не можу згадати.

Мене та цього чоловіка окружили якісь чоловіки. В мене гарний зір. Я побачила у всіх цих чоловіків дві крапки на лівому зап'ясті. Це означає що це його люди. Я видихнула, але не надовго.

-Тримай. - Він простягає пістолет.

-Навіщо мені це?- Він відвернув погляд від мене оглядаючи залу.

-Боже, як ви всі мені дорогі. -Ми знову зустрілись поглядами. Він трішечки присів бо збивався говорити вже не так голосно. -Слухай, я тобі все розповім згодом хто ми, й навіщо ми тобі допомагаємо, а зараз або ти береш пістолет й ми робимо шоу, або тебе відводять до машини й шоу ми робимо без тебе. -Я вихватила з його руки пістолет. Роздивляюсь пістолет. Піде. Всі чоловіки, якi були навкруги нас стали за чоловіком. Я швидко пробіглась очима натовп.

-Коли починаєм? -Звертаюсь до нього та розумію, що його людей становиться більше. Один “охоронець” простягає якийсь піджак.

-Дами вперед, але спочатку надінь його. -Надягнувши я зрозуміла, що він занадто важкий, як для звичайного піджака, в внутрішньому кармані було два магазини та маркер. Мій маркер. -Ми тобі допоможемо нагадати про себе. -Я кивнула, як відповідь на його слова. 

Розвернулась до натовну де було більше всього людей. Від мого пострілу всі повернулись в нашу сторону. Так як було мало жінок, крику було не багато. Всі автоматично дістали свою зброю та почали направляти на один одного. Й почалось шоу.

***

258 людей, всім їм я поставила на правій стороні шиї дві точки. Тих хто мене викрав, вони вивели кудись. 

-А куди їх вивели, де вони?

-Вони зараз не в тямі, ми будемо їх допитувати. -Дон, той самий чоловік, спостерігає, як його люди виносять трупи.

-Хто ви всі такі?

-Ліліян, ти не згадала хто я.

-Якщо це питання то ні, не згадала.

-Тато твій за тобою сумує. - До чого тут мій тато. 

Й тут мені в голові приходить ідеальна думка. Дядько. Так, це він. 

-Іссак..

-Розумничка.- Його мила усмішка з'явилася на його лиці.

-Як ви мене знайшли, як ви виманили їх?- За Іссаком стали 2 чоловіка.

-Це було нескладно, поки твою територію намагаються спалити Вільямси, ми зайшли на їх територію. Їх люди тепер наші. -Чоловік, який стояв по праву сторону від Іссака заговорив.

-Це “захід”, поганяло. - Іссак показав головою в сторону іншого чоловіка. - А це “Док”. -Захід прочистив горло.

-А ти Лисичка. -Я кивнула, але мене не покидає інформація про Вільямсів.

-Іссак, звідки інформація про Вільямсів?

-Його люди не вміють тримати язик за зубами. Ти лети додому, ми тут все зробим.

-Дякую. -розвертаюсь та чую як в спину кричить Док.

-Вдачі з ними, якщо що звони допоможемо.

-Чекаю вас у гості.

***

Мене немає, а вони вже зробили розгардіяш на вулицях. Думала до того моменту, поки не прилетіла й не побачила, що все добре. Майже все добре. Вільямси все таки хотіли спалити 47 вулиць, 23 у Лос-Анджелесі й  24 в Нью-Йорці. Але моїх людей багато, тому вони не змогли це зробити. Джейден промовляє.

-Що будеш робити? -Доменік киває.

-З цими полудурками?

-Так.

-Запущу їх в свою клітку, залишаться живі тільки ці четверо, їх італійці будуть вмирати один за одним, з інтервалом година. Вони звідси не виберуться, в той час як їх територія перестає бути їхньою.  

Помста- це страва яка подається холодною..