Глава 9. Швидка зміна

Просинаюсь від того, що дуже сильно болить голова. Озираюсь та бачу дивну для мене картину. Сіра кімната. Нічого. Зовсім нічого немає. Тільки я та стілець, на якому сиджу. Привязана я до нього міцно.

-Що за ху.. -В цю ж мить відкривається двері та до кімнати заходять сім високих та взбитих чоловіка.

-Ciao, bambola.(Привіт,крихітко.) -З них один до мене заговорив. Він був один в смокінгу, а інші в спортивній формі. Вже сама здогадалась, що він головний.

-Чого я? -Він стоїть перед мною. Заглянувший в його сині очі, я побачила… Радість?!

-E tu non sei così crudele.(А ти не така жорстока)

-А ти розумієш англійську, але розмовляєш італійською. Для тебе я можу бути жорстокою. -Мою котячу посмішку ніхто не відміняв.

-Sei nel mio territorio, quindi non essere scortese.(Ти на моїй території, тому не треба бути грубою.) -Я повернула голову трішки вправо.

-Та невже. -Встаю з стільця, до якого я була привязана. Всі мотузки падають на підлогу.

-Che diavolo?!? (Якого диявола?!?)-Один з тих хто просто свояв та мовчав, пролаявся. Другий на мене рипнув.

-Tranquillamente. (Тихо) -Його вираз обличчя був спокійний. Заговорив босс.

-Я майже все зрозуміла крім одного. Навіщо я вам? Щоб вбити? Катувати? -Я назад сіла на стілець. Поклала ногу на ногу

-Ah no, volpe. Non ti faremo niente di male. Abbiamo bisogno di Williams.(О ні, лисиця. Ми не зробимо тобі нічого поганого. Нам потрібен Вільямс)

-Чого через мене? Ти міг мені сказати і я тобі їх подала, як на блюдечку.

-Abbiamo bisogno di uno spettacolo.(Нам потрібне шоу)

-Мені теж воно було потрібно! Ти взагалі хто? Я про тебе не чула, але лице дуже знайоме.

-Lupo, finferli.(Вовк,лисичка) -Не спорю, в нього гарна усмішка. 

Він розвертається то уходить. Один з головорізів закрив мій ніс якоюсь тканиною і я миттєво заснула.

***

Прокинулась від того що якісь двері дуже сильно зачинилися. Швидко піднімаюсь на лікті та оглядаю кімнату, в якій знаходжусь. Звичайна,дорога, простора та комфортна кімната. 

*** 

За три дні мені принесли лише один раз поїсти. Мене ніхто не відвідував.

***

Я тут вже, як неділю. Їжу я не бачила три дні. Тут є тільки туалет. А в душ мене водить та сама жіночка, яка приносить мені їжу. Вона кожен вечір мене веде в іншу кімнату для душу.

В кімнаті є книги. В загалом їх 25, я прочитала 5 від скуки. Зараз на годиннику 19:26. 

Двері відкрились. Я навіть не поверталась в ту сторону, бо очікувала побачить ту жінку. Але то не вона. До кімнати заходить високий чоловік.

-Saluti(Привітик) -Я його не бачила раніше, але коли він вийшов з за дверей я зрозуміла, що це не Вовк. Його лице мені не сподобалось тому я відійшла назад.

 -Io sono l'Oscuro (Я Темний.) -Продовжив Темний проводячи рукою по волоссю.

-Бачу що не світлий. -В його правій руці був білий пакет. Він поклав пакет на ліжко та промовив.

-В тебе є одна година щоб нарядитися.  Через годину я по тебе знову прийду, щоб була вже при параді.

Він зробив три кроки назад щоб я мала можливість підійти до ліжка. Підійшовши до ліжка я з пакета витягую коробку для взуття. Відкриваю її. О боги. Дорогі чорні підбори. Так, добре. Там було ще щось. Відкладаю підбори та дивлюсь що в пакеті.

-Куди і навіщо я піду в цьому?.. -Беру в руки чорне плаття та піднімаю його щоб роздивитися.

-Відповідь на це питання тобі дасть Вовк. -Він пішов.