Глава 7. Нові дотики

Вівторок, 22:34, офіс Ліліян Хілл.

Ніколи не любила вівторок. Сьогодні зранку я розбила кружку, моя улюблена помада закінчилась, та ці Вільямси прилетіли до нас.

***

Склад №22, в центрі якого стоїть 4 стільця. Навпроти трьох стільців - один, на ньому я сиджу. Дивлюсь на двері, через які вони повинні зайти. Ми не домовлялися про місце зустрічі, але вони прекрасно пам'ятають це місце. По заду мене пролунав голос Джейдена.

-2 хвилини й вони у нас. - А він не збрехав. 

Через 2 хвилини відчиняються двері та забігають люди вже з піднятою зброєю. Мої б теж підняли зброю, але вони притримуються мого наказу. Зашло ще 10 людей, а вже потім Вільямси з Массімо, за ними теж було чимало людей. Вони стояли на місці.

-Прошу, сідайте. Я не кусаюсь. -Мовчки 4 чоловіки сіло на стільці, але їх тупі люди все ще тримали зброю піднятою. Між нами було 10 метрів. Я повернула голову трішки лівіше, щоб побачити  їх італійців.

-Ви. Недоумки. Або ви опускаєте зброю, або вас почнуть розстрілювати по одному.- В ту же мить вони послухали та опустили. Я перевела погляд на чоловіків сидячих навпроти мене. -Причина візиту?

-Переговори. - Відповів мені старший Вільямс. - Я бачу ти змінилась, лисичка. Чи вже до тебе звертатися жорстока леді? -Його котячу посмішку, яка з'явилась, я ніколи не забуду. Я трішки вгору піднімаю руку та показую один палець. Куля летить в одного з його людей.

-Ти тут мені не груби, піковий король. Чи вже ти не піковий король? Америка більше за Італію, ти це прекрасно знаєш. І якщо тема переговорів це твої люди, які спалили мені Луїзіану. То скажу одне..

-Що?- Голос Кіліяна перебив мене. Джей ззаду подає папери кожному нашому гостю.

-Скажу одне. На вас відкрита охота. -Ми граємо в мовчанку чи що? -Не переживайте це не я, але теж гарні люди. Під вогнем згорів один крупний босс мафії.

-Це не наші люди. -Себастьян

-Такого не може бути. -Кіліян.

-Пацани.. це наші. Італійці. - Массімо говорить не відриваючи погляд він фотографій.

-Чого мовчиш? - Звертаюсь до Джексфорда.

-Скільки?-Питає він.

-Згоріло 50%Луї.

-Скільки?

-118 лямів.

-Моральна?

-Плюс 5.

-А за Ліліян Фокстер?

-Вже це нідочого.

-Не вірю. Це ж ти направила тих, хто на нас відкрив охоту. -Перевожу корпус вперед та ставлю руки на коліна.

-Милий мій, якщо б я почала війни чи відкрила охоту, то б я вбивала всіх твоїх рідних. Вони..- Показую поглядом на Кіліяна, Себастьяна та Массімо. -Вони б вже тут не сиділи. 

-...

-Ти прекрасно розумієш, що я якщо б’ю то сильно, швидко та болісно. Мені ви потрібні не як вороги, коли ви це зрозумієте? -Встаю зі стільця, хочу пройти між Кіліяном та Джексфордом, але старший Вільямс так не думає. Його рука схопила моє зап’ястя та він потягнув мене на себе, таким чином, що я впала йому на коліна.

- З тим згорілим боссом я розберусь. Вони відкрили охоту без мого відому, а так не піде діло. Вам я дозволяю бути тут, але не наробіть лиха. Ти знаєш, що буде з твоїми, якщо ти не слухатимешся мене, тому прошу притримати своїх людей подалі від мене, любий. -Його рука ослабла.

-Я придивлюсь за ними,люба. 

Вже вийшовши зі складу Доменік сказав.

-Що за любий? Що за люба? В які ти ігри граєш Ліліян?

-Його ім'я в Америці гниє, тому якщо він залишиться, буде веселіше.